українська література 40 50 років 20 століття скорочено

українська література 40 50 років 20 століття скорочено

У рефераті подано відомості про суспільно - політичне та культурне життя в україні (друга половина 40 - х - 50 - ті роки) соціально - політичне та культурне життя в україні в повоєнні роки мало надзвичайно суперечливий характер. У післявоєнний час авторитарно - командні методи управління тоталітаризму перешкоджали вільному волевиявленню радянських людей, гальмували розвиток їхньої політичної ініціативи.

Ускладнювали становище у сфері соціально - політичних відносин і кадрові проблеми, особливо в західних областях україни, куди направлялося багато спеціалістів, інтелігенції зі східних областей, і всі ці люди не знали місцевої специфіки, мови.

Ускладнював обстановку в регіоні й беріївський репресивний апарат, який жорстоко переслідував місцевих жителів за підтримку оун - упа, всіляко намагався їх залякати.

Одним із перших об єктів атаки радянської влади в західній україні стала греко - католицька церква, оскільки вона була найміцнішою ланкою між західними українцями та заходом і діяла переважно як національна. Собор у львові, що був підготовлений радянськими органами державної безпеки, проголосив про скасування берестейської унії 1569 р розрив з римом і возз єднання греко - католицької церкви з російською православною церквою. Навчання в усіх вузах західної україни велося російською мовою, а це виразно вказувало на те, що радянська модернізація також мала на меті сприяти русифікації. Незважаючи на територіальну й етнічну спорідненість україни та криму, півострів був ще й історичною батьківщиною кримських татар, яких сталінський режим депортував звідси в 1944 р. Термін розстріляне відродження вперше запропонував діаспорний літературознавець юрій лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 20 - 30 - х рр. Це відродження було пов язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (п. Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи на грані, намагаючись використати всяку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво. Головними літературними об єднаннями були ланка (пізніше марс), плуг, неокласики молодняк, спілка письменників західної україни, лочаф (об єднання армії та флоту). Серед насильства громадянської війни і втрати людиною всіх матеріальних здобутків та елементарної гідності він сприймає більшовиків як над людей, здатний подолати смерть, яким приступна найвища істина. Проте навіть в такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь людної філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашого, національного світовідчуття. В своїй збірці сонячні кларнети тичина відбив всю широту освіченого і тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин. Коли 1947 року іван багряний видав за кордоном свою поетичну збірку золотий бумеранг, другою назвою її було рештки загубленого, репресованого та знищеного. Трагічна доля покоління 20 - 30 - х років демонструє нам всю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур. Такий підхід наших митців до художнього моделювання дійсності був виправданий, адже мистецтво бездержавного народу мало виконувати функції держави – розвивати її мову, звичаї, традиції, рятувати культуру.

Зрозуміло, що такий, дещо однолінійний, розвиток нашого художнього слова в умовах бездержавності ставав гальмом на шляху його ідейного і мистецького оновлення, вирівнювання з літературним процесом в інших європейських країнах. (1901) народження нової літературної генерації, названої ним молодою україною, яка прагнула бачити твір, огрітим власним чуттям автора, надиханим глибокою ідеєю. Такий психологізм творчості зумовив, у свою чергу, й інші зміни у прозі, зокрема тяжіння до лаконізму в описах, увиразнення образності, що посилювало емоційну тональність розповіді, надавало ліричної схвильованості. Якщо сприймати модернізм як широке художнє явище, що на зламі двох століть охопило всі види мистецтва, я естетичну концепію, тоді стане виразнішою відмінність між напрямами і течіями, які виникали й розвивалися на спільній основі інтенсивного оновлення. До повісті fata morgana письменник поставив підзаголовок з сільських настроїв, який прямо вказував, що у творі йдеться про те, як представники різних верств сільської громади розуміють і оцінюють події, що відбуваються в селі, зокрема і в країні взагалі у складні часи соціальних катаклізмів. Тоді ж було скасовано заборони що­до розвитку української мови й літератури, за допомогою яких влада росій­ської імперії тривалий час стримувала природний розвиток нашої культури.

Зовнішня експансія та кровопролитна громадянська війна призвели до того, що, врешті - решт, на зміну національному українському правлінню при­йшла комуністична радянська влада, підпорядкована москві. У часи національно - визвольної революції та громадянської війни 1917— 1921 років більшість українських письменників були безпосередніми учасни­ками переломних в історії народу подій. Однак поразка української народної республіки призвела до того, що велика частина української інтелігенції, рятуючись від переслідувань, вимушено виїхала за кордон. Щоб на певному етапі завоювати довіру селянства та інтелі­генції, нова й непопулярна радянська влада розпочала процес українізації, вживаючи окремі заходи щодо впровадження української мови в різні сфери суспільного життя. У центрі уваги української літератури перебувала тема становлення нової української людини, яка пройшла крізь буремні роки революції й ак­тивно утверджувала себе в нових суспільних умовах. У своїх памфлетах він виступив проти низького художнього рівня радянської літератури й за­кликав письменників орієнтуватися на вершинні зразки західноєвропей­ського мистецтва. Однак усі досягнення та далекосяжні плани було перекреслено на початку 30 - х ро­ків, коли радянська влада поставила під тотальний ідеологічний контроль розвиток мистецтва. Правляча комуністична верхівка з метою придушення національних змагань українців влаштувала голодомор 1932 - 1933 років, який забрав мільйони людських життів. Під час другої світової війни деякі українські радянські письмен­ники, відчувши патріотичний підйом народних мас, поряд із казенними агі­таційними, створили декілька вартісних творів. Одним із наслідків другої світової війни стало об’єднання західних та східних українських земель у складі урср та масова еміграція митців, які не лажали залишатися під владою тоталітарного режиму.

Літературний процес — це багатогранне історико - мистецьке явище, яке характеризується змінами у стилях і напрямах художньої творчості, у виражально - зображувальній системі художніх засобів, у тематичній та жанровій своєрідності творів тощо. Обумовлюється літературний процес багатьма факторами мистецького і суспільного порядку, зокрема інтенсивністю літературного життя в тому чи іншому регіоні країни чи в певному культурному центрі. У тоталітарному суспільстві мистецтво було зведене до ролі слухняного ідеологічного інструмента, а митці ставали безвідмовними „гвинтиками” державної машини.

Розглядаючи тенденції літературного розвитку в умовах тоталітаризму, можна підкреслити, що певних успіхів досягли лише ті митці, які постійно протистояли системі, сповідуючи власні життєві та художні принципи.

Постанови цк вкп(б) про ліквідацію літературних угруповань і створення спілки радянських письменників митці різних світоглядних і естетичних орієнтацій були позбавлені не тільки своїх видань, а й можливості висловлювати й відстоювати свої творчі принципи.

Але більшість української інтелігенції, особливо ті її представники, хто на собі відчув більшовицький терор або знав про його масштаби, усвідомлювала, що ні фашистський, ні сталінський режими не сприятимуть розвиткові української культури.

Зрозуміло, що в грізний час війни об’єктивно і суб’єктивно виступило наперед закличне, агітаційне призначення літератури, яка розглядалася всіма, передусім, як натхненник боротьби проти ворога, „організатор почуттів мас” під гаслом „все для фронту, все для перемоги.

Та все ж закономірно, що спочатку мали перевагу ті жанри й форми, в основі яких лежить враження, а не зображення, — на повну силу розвивається, наприклад, лірика (вірш і пісня, балада і елегія), особливого поширення набуває такий її різновид, як послання. До нарису, статті, репортажу, портретної зарисовки, які, поряд із виховною й агітаційною, виконували й необхідну інформаційно - літописну місію, здійснювали сатирично - викривальні завдання (фейлетони, памфлети) вдавалося чимало літераторів. Утисків зазнали такі українські письменники, як яновський, сенченко, панч, сосюра, голованівський, оскільки в своїх творах вони начебто виявляли ворожу ідеологію. Серед перших газет і журналів повоєнної еміграції слід назвати „рідне слово”, „українську трибуну” (мюнхен), „заграву”, „неділю” (авгсбург), „літературно - науковий вісник” (гайденава), „українські вісті” (ульм), „час” (фюрст); у зальцбурзі виходив журнал „литаври”. Поставлена му ром проблема „ великої літератури ” (таку назву мала доповідь уласа самчука на першому з’їзді) закликала письменників служити національній ідеї. Незабаром масова еміграція за океан спричинила згортання творчої активності, занепад видавництв (тут позначилась і тогочасна грошова реформа в німеччині). За перші десять років її існування вийшло понад двадцять книжок українською мовою, були проведені наукові конференції, диспути, започаткована архівно - пошукова робота. Хоча характерними були і спалахи інтимної лірики, яка за силою, щирістю, проникливістю відтворення почуттів, таких як кохання, вірність, жертовність материнської, синівської, подружньої любові, тривога й чекання, по суті, не має собі рівних в поезії як довоєнних, так і повоєнних років. Активізується у воєнні роки і сатира, різноманітні форми її виявлення знаходимо й у поетичних та прозових книжках, численних публікаціях у пресі, зокрема у своєрідних агітаційно - сатиричних вікнах газет, у плакатах, у спеціальних радіопередачах, в естрадно - театральному втіленні тощо (наприклад, дотепні лаконічні, побудовані в дусі народних анекдотів фейлетони п. Панча із збірок „зозуля” та „кортить курці просо”, дошкульні сатиричні деталі чи добродушні гумористичні, або, навпаки, глузливі, в дусі листа запорожців турецькому султанові, інтонації у таких новелах ю. Об’ємніше висвітлення героїчного подвигу народу здійснювалося й іншими письменниками, хоча творів „великої” прози (романів та повістей) упродовж 1941 - 1945 pp. Поезія поповнилась ліро - епічною поемою, героїчною баладою, віршованою повістю, ліричним циклом і чималою кількістю різновидів лірики, зокрема філософсько - медитативної. У прозі розвиваються як оповідання, так і епопея, набувають поширення історичний роман, художня документалістика, „підліткова” повість, з’являється нове в пригодницькому жанрі. Великій кількості творів літератури повоєнного часу бракувало активної уваги до людської особистості, не розкривалась у них достатньою мірою й авторська особистість. Шістдесятники - молоде покоління митців початку 60 - х років xx ст яке сформувалося під час тимчасової лібералізації суспільного життя в срср у 1956 - 1964 рр. Культурництво - відстоювання справжньої (а не спрощеної згідно з радянськими постулатами) культуротворчості; лібералізм - свобода у всіх виявах; патріотизм - любов до рідної землі; гуманізм; етичний максималізм та моралізм - мораль як мірило людських вчинків; духовний аристократизм; духовний демократизм. Уповільнюється процес русифікації; зростає роль українського чинника в різних сферах суспільного життя; відбувається часткова реабілітація жертв сталінських репресій (до 1957 року повернулися понад 65 тисяч депортованих членів сімей, пов’язаних із діяльністю українських націоналістів). Невід’ємною засадою світогляду покоління є патріотизм, що виявляється в національній самосвідомості, любові до батьківщини, збереженні історичної пам’яті. Одним із джерел шістдесятництва був український фольклор, зокрема митцями активно запозичувалися й переосмислювалися фольклорні мотиви й образи, використовувалися народнопісенні засоби і прийоми образотворення. Також шістдесятники усвідомлювали важливість долучення української літератури до світового літературного процесу, тому активно вивчають творчість зарубіжних письменників, перекладають твори кращих митців світового письменства.