література 60 80 років в україні

література 60 80 років в україні

Лавров і його прихильники головним завданням вважали пропаганду серед селян і робітників ідей соціалізму й підготовку їх до боротьби проти самодержавства. Бакунін та його послідовники вбачали своє завдання у підготовці народу до збройної боротьби проти держави й створенні союзу вільних асоціацій виробників. Ткачов провідною силою суспільства вважав революційну інтелігенцію, яка мала створити підпільну організацію, скинути царя й повести народ до соціалізму.

З огляду на специфіку тодішнього суспільно - політичного буття в україні існували українське народолюбство і російське народництво — типологічно близькі, споріднені явища, що діяли самостійно та у взаємозв язку, мали спільні та осібні риси.

Внаслідок заборони української мови в росії посилився наплив українського письменства у галиччину, що активізувало тут процеси національного самовизначення. У ньому поєдналися опір насильницькому ополяченню, втрата ілюзій та надій на австрійський уряд, який підтримував курс на придушення українства в галичині силами польського шляхетства, аристократизм, що зневірився в можливостях власної нації і шукав опір в етнічно спорідненій державі. Головними засадами москвофілів були ідеї про етнічну тотожність росіян, українців і галицьких русинів, заперечення існування українців як нації, а звідси й права українського народу на державне життя, ствердження необхідності об єднання всього слов янського світу під патронатом російського самодержавства як нібито найкращого державного ладу для слов янських народів. Відбувся судовий процес у галичині, на якому представників москвофільства звинувачували в державній зраді, зносинах з царським урядом на шкоду австро - угорщині. Різкої протидії в народі москвофільству спочатку не було, оскільки воно грало на ідеалах соборності україни, основна частина якої перебувала у складі росії. З часом чітко проявилась спрямованість москвофільства на зросійщення західної україни, заперечення політичної та культурної самостійності українського народу, посилилося його негативне сприйняття в масах. Це був своєрідний прообраз академії наук з історично - філософською, філологічною та математично - природничо - медичною секціями і підсекціями, з виданням наукових записок, збірників, часописів, з дійсними і почесним членством. Русько - українська радикальна партія (1890), українська соціал - демократична партія (1899), національно - демократична партія (1899) та християнсько - суспільна партія (після 1896 p. Зроблено огляд освіти, вищої освіти, літератури, театру, кінематографу, преси, музики, культосвітніх закладів, образотворчого мистецтва та архітектури.

Було опубліковано закон про зміцнення зв язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в срср, який був продубльований верховною радою україни у квітні 1959 р. Згідно із цим законом семи - і десятирічні школи було перетворено на восьмирічні (обов язкові) та одинадцятирічні загальноосвітні трудові політехнічні з виробничою практикою, що нагадувало попередні уніфіковані трудові школи.

Створювались нові палаци і будинки піонерів та школярів, станції і клуби юних техніків та юних натуралістів, дитячі залізниці, флотилії, музичні школи, екскурсійно - туристські станції та ін. Багато уваги приділялось також різним формам відпочинку та оздоровленню дітей і підлітків — у позаміських, міських, шкільних і колгоспних піонерських таборах. Господарські реформи, впровадження нової техніки в народне господарство, розвиток освіти і культури потребували дедалі більше спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, а отже, збільшення кількості вузів і технікумів. Протягом 60 - х років луганський машинобудівний та краматорський індустріальний вечірні інститути було реорганізовано в стаціонарні вузи, донецький індустріальний — у політехнічний, київський фінансово - економічний — в інститут народного господарства, запорізький сільськогосподарського машинобудування — в машинобудівний та ін. Особлива увага протягом 60—80 - х років приділялася підготовці фахівців з нової техніки, зокрема інженерів з автоматизації виробничих процесів, хімічного машинобудування, технології пластмас, штучного волокна. Було розпочато підготовку інженерів з таких спеціальностей, як електронні прилади, промислова електроніка, обчислювальна техніка, електроакустика, механізація обліку й обчислювальних робіт та ін. З метою піднесення рівня регіональної науки в 70—80 - ті роки було створено 6 наукових центрів — дніпропетровський, донецький, західний (львів), харківський, південний (одеса) та північно - західний. Українськими вченими, істориками, філософами, філологами, літературознавцями та мистецтвознавцями в 60—80 - ті роки було опубліковано багато цікавих наукових розробок. Брайчевський написав кілька глибоких розвідок із давнього історичного минулого україни, зокрема коли і як виник київ, походження русі, к происхождению древнерусских городов. Вийшла друком його праця приєднання чи возз єднання, де було піддано критиці офіційну інтерпретацію переяславської угоди, що була викладена в тезах про 300 - річчя возз єднання україни з росією 1654— 1954 pp і діячів козацької державності. Науковими колективами в цей час було видано низку фундаментальних праць з історії україни, держави і права, археології, філософії, літератури і мистецтва, які, втім, не дістали однозначної оцінки наукової громадськості. Серед них варто назвати такі багатотомні праці, як історія української рср, історія міст і сіл української рср, археологія української рср, історія українського мистецтва, історія української літератури, словник української мови, українсько - російський словник. Було випущено також українську радянську енциклопедію та інші, але незважаючи на певну низку ідеологем, вони несли значну кількість позитивної інформації. Протягом 60 - х років письменники україни написали чимало прозаїчних творів різних жанрів — романів, повістей, оповідань, що стали істотним внеском у розвиток української літератури.

До них приєдналася велика група творчої молоді, яка прагнула зламати літературні шаблони, знайти нові зображувальні форми, переступити через одномірне, одноколірне, догматичне сприйняття світу.

На великому документальному матеріалі він обґрунтував важливість і місце національного питання в повоєнну добу, наголосив, що воно є водночас питанням і соціальним, і загально - історичним. Почав виходити самвидавчий журнал український вісник, який публікував заборонені твори, подавав інформацію про події суспільно - політичного життя, що замовчувались офіційною пресою, наводив хроніку репресій проти дисидентів. Фільми тіні забутих предків та білий птах з чорною ознакою одержали призи на міжнародних фестивалях, що утвердило високий професійний і мистецький рівень українського кінематографу.

У наступні роки загострилась боротьба кпрс проти інакомислячих, посилився контроль за репертуарною політикою, перевага надавалася виробничій тематиці, яка хвилею прокотилась по всіх театрах союзу.

Пропаганді музичної творчості українського народу сприяла діяльність таких художніх колективів, як державний симфонічний оркестр україни, капели думка, трембіта, український народний хор, закарпатський народний хор, вокальне тріо сестер байко, квартет ім. З одного боку, це було позитивним явищем, оскільки люди одержували житло, а з іншого — негативно позначилося на художній виразності архітектурних споруд. Масова житлова забудова 60—70 - х років задовольняла потребу в житлі, однак внаслідок ігнорування принципу неповторності було втрачено національну своєрідність архітектури.

Українські художники в 60 - ті роки створили самобутню мистецьку школу, яка стала помітною, а її твори посіли гідне місце у загальному розвитку образотворчого мистецтва. Виходило 15 республіканських газет, 33 обласні, 7 міжобласних комсомольських, 27 міських, 46 міжрайонних, 348 районних, 450 багатотиражних газет підприємств, будов, транспорту, навчальних закладів, близько 1500 колгоспних і радгоспних багатотиражок. Йому були підпорядковані всі республіканські та місцеві газети, понад 60 поліграфічних підприємств і організацій, 26 республіканських, обласних та університетських видавництв. У республіці діють 12 потужних телевізійних центрів — у києві, харкові, донецьку, луганську, дніпропетровську, запоріжжі, миколаєві, херсоні, одесі, львові, сімферополі, чернівцях. Водночас велася велика робота над підвищенням кваліфікації працівників культурно - освітніх закладів на курсах, семінарах, шляхом залучення їх до навчання без відриву від виробництва у вузах і технікумах. Для відзначення кращих працівників клубів, бібліотек, музеїв, парків, будинків народної творчості президія верховної ради україни встановила почесне звання заслужений працівник культури української рср. Велику роль у подальшому піднесенні культурно - освітнього рівня широких народних мас відігравали народні університети, діяльність яких ґрунтувалася на громадських засадах. Аматорських гуртків, 105 самодіяльних народних театрів, 48 народних ансамблів і симфонічних оркестрів, колективів, які мали сталий склад виконавців, проводили свою роботу на високому художньому рівні і наближалися до виконавської майстерності професійних колективів. Свідченням цього стало не лише збільшення кількості самодіяльних письменників, поетів, композиторів, танцюристів, музикантів, співаків, а й піднесення художнього рівня самодіяльної народної творчості, наближення її до професійного мистецтва. Чтобы их распаковать и посмотреть, необходимо иметь установленный на вашем компьютере архиватор, например, winzip или winrar или другой, распаковывающий zip - архивы. За час його перебування при владі були намагання здійснити реформи в багатьох ланках, домогтися демократизації форм управління, але зміни в суспільно - політичному житті мали суперечливий характер. Було утворено 105 раднаргоспів, з них 11 - на території україни, де замість 11 союзно - республіканських і двох республіканських міністерств було створено 11 економічних адміністративних районів (у 1960 р. При цьому, зокрема, зміцнювалася економічна самостійність україни, оскільки всі підприємства на її території підпорядковувались республіканським органам. Але, як і раніше, тривала гонитва за валовими показниками, економіка залишалася на шляху екстенсивного розвитку, що потребувало залучення до виробництва додаткових робочих рук. Незважаючи на те що україна залишалася одним з основних виробників сільськогосподарської продукції, на середину 50 - х років становище в сільському господарстві було складним. Збитки покривались державними кредитами й дотаціями; при цьому державні заготівельні ціни на зерно й інші види сільськогосподарської продукції були надто низькими.

Високі ціни на нові машини і механізми, запасні частини, ремонт і водночас низькі ціни на сільськогосподарську продукцію призвели до фінансової заборгованості колгоспів перед державою. Відмова від парів і широке запровадження на полях колгоспів і радгоспів кукурудзи, котра витіснила традиційні культури, надто швидко в умовах адміністрування призвели до порушення в багатьох районах сівозмін, структури ґрунтів, зниження врожайності зернових культур. Відставання сільськогосподарського виробництва негативно позначилося на розвитку харчової та легкої промисловості, на темпах зростання національного продукту та матеріального добробуту трудящих республіки.

Так, було скасовано фактичне закріплення селян до місць проживання й праці; колгоспники одержали паспорти; було введено пенсійне забезпечення колгоспників. Наприклад, було заборонено тримати худобу в передмістях, обмежено площі присадибних ділянок колгоспників, збільшувалася кількість ерозованих земель, штучних водосховищ тощо. Проте реформа на засадах політехнізації йшла повільно, на недостатньому рівні був індивідуальний підхід у вихованні учнів, який обстоював відомий педагог, директор павлиської школи кіровоградської області в. Україна підтримувала національно - визвольний рух народів колоніальних і залежних країн, зокрема виявила свою позицію під час нападу ізраїлю, англії та франції на єгипет у 1956 р. Таким чином, трудящі української рср, її представники в міжнародних організаціях активно виступали за мир і співробітництво між народами світу, за зміцнення політичних та економічних зв язків з країнами східної європи, всіляко підтримували національно - визвольний рух поневолених народів. Основна ж частина опозиційної інтелігенції нового покоління на 60 - ті роки прийшла до боротьби з режимом через культурно - освітні проблеми, до того ж в межах марксизму - ленінізму.

Правозахисне, релігійне та національно орієнтоване, але характерною рисою усіх трьох напрямів була боротьба за національні інтереси українського народу, тобто органічне включення у сферу своєї діяльності національного фактора. У 60 - 70 - х роках у радянському союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. З огляду на організований москвою величезний наплив на україну росіян вони вважають, що конкуренція за вигідну роботу між привілейованими російськими прибульцями та амбіціозними українцями часто схиляла останніх до підтримки вимог дисидентів надати україні більшої самостійності. Так чи інакше, в даному контексті дисидентство було найновішим проявом вікового протистояння між українською інтелігенцією та бюрократією російської імперії. Свободу - свободу чесного публічного обговорення національного питання, свободу національного вибору, свободу національного самопізнання і саморозвитку.

Націонал - комуніста дзюбу непокоїла велика розбіжність між радянською теорією та дійсністю, особливо в галузі національних прав, тому він закликав власті усунути її для блага як радянської системи, так і українського народу.

На відміну від нього історик валентин мороз продовжував інтелектуальні традиції українського інтегрального націоналізму, відкрито виражаючи свою відразу до радянської системи та надію на її крах. Проте взагалі українські дисиденти закликали до проведення в срср реформ, а не до революції чи відокремлення, й виступали проти національних репресій на україні та за громадянські права в срср. В київському університеті офіційна конференція з питань культури та мови, участь у якій взяли більше тисячі чоловік, перетворилася на відкриту демонстрацію проти русифікації. Приблизно в цей час студенти та інтелігенція стали постійно сходитися до пам ятника тарасові шевченку в києві не тільки для публічних читань творів поета, а й також для того, щоб критикувати культурну політику режиму.

Одні прагнули здобути національні права та громадянські свободи, інші закликали до проведення в срср реформ, але не до революції чи відокремлення, й виступали проти національних репресій на україні. …серед ознак шестидесятників я б поставив на перше місце юний ідеалізм, який просвітлює, підносить і єднає… другою ознакою я б назвав шукання правди і чесної позиції. Розглядаючи творчий спадок шістдесятників, можна визначити василя стуса та ліну костенко одними з найвидатніших представників дисидентського руху в українській літературі. Обидва письменники брали активну участь в громадському житті країни, вступали до гуртківта організацій, що відкрито боролися за визнання громадянських прав та національних свобод свого народу.

Крім того, видатними діячами доби можна назвати також дмитра павличка, івана світличного, григіра тютюнника, івана драча та багатьох інших письменник, чий внесок у дисидентський рух є без сумніву значним. Але коли у 2000 році з нагоди сімдесятиліття ліни костенко леонід кучма нагородив її орденом ярослава мудрого v ступеня, вона відмовилася йти на церемонію вручення. Костенко, митця непростої долі, безкомпромісного й сміливого, ліричного й громадянськи активного, характеризується ідейно - тематичним і жанровим розмаїттям ліричних і ліро - епічних творів, творчими пошуками в царині форми вірша, строфічної будови.

Поезія василя стуса характеризується ліричністю, мелодійністю, її основу становить усвідомлення внутрішньої свободи, готовності до боротьби за кращу долю народу і україни.

Літературна діяльність поета, його звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення людських прав і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили арешт у січні 1972. ) в україні пройшло під знаком неухильного поглиблення кризи радянського суспільства, що поширилася на всі сфери життя - політику, економіку, соціальні відносини, ідеологію, культуру.

Щорічно відкривалися нові школи, зростала кількість вчителів, і в той же час у зв язку із зменшенням приросту населення зменшувалась кількість дітей шкільного віку.

Щербицький, спираючись на шефа кдб федорчука і партійного ідеолога маланчука, розпочав масивний погром опозиційної інтелігенції, що призвів до арешту сотень людей і набагато суворіших вироків, ніж у 1965 - 1966 р. Ця хвиля переслідувань, що нагадувала сталінські дні, травмувала ціле покоління української інтелігенції й змусила багатьох, серед них і дзюбу, покаятися й відійти від дисидентської діяльності. З культурного обігу старанно вилучалося все, що могло стимулювати національні почуття, цензуруванню почали піддавати навіть класичні вірші тараса шевченка. інші або самоізолювалися від активного культурного життя, або пішли на компроміс із владою, вважаючи це єдиним способом продовжити спілкування з читачем. Були заарештовані в ячеслав чорновіл, євген сверстюк, тарас мельничук, іван світличний, іван дзюба, михайло осадчий, юлій шелест, василь стус, іван коваленко та інші. Деяких опозиціонерів, яких було важко звинуватити у порушенні відповідних статей кримінального кодексу оголошували божевільними та замикали до психіатричних лікарень спеціального типу.

Повіривши кремлеві на слово, дисиденти організували відкриті й, на їхню думку, юридичне санкціоновані групи, завдання яких полягало в тому, щоб наглядати за дотриманням громадянських прав з боку кремля. Діальність української гельсінської групи засвідчила про перехід дисидентського руху в нову, зрілішу стадію - стадію, яка відзначалася сформованою організаційною структурою й чітко окресленою політичною програмою. Найупертіших засуджували до тривалих термінів ув язнення або запроторювали до психіатричних лікарень, де їм давали препарати, що руйнують людську особистість. Правозахисне, релігійне та національно орієнтоване, але характерною рисою усіх трьох напрямів була боротьба за національні інтереси українського народу.

Шістдесятники - нове плідне покоління письменників, до якогоналежали ліна костенко, василь симоненко, іван драч, іван світличний, євген сверстюк, микола вінграновський, алла горська та іван дзюба. Обидва письменники брали активну участь в громадському житті країни, вступали до гуртків та організацій, що відкрито боролися за визнання громадянських прав та національних свобод свого народу.

Звідси і коріння залишкового принципу фінансування цих сфер, які впродовж багатьох десятиріч визначали формування державного бюджету в колишньому срср, а отже, і в україні. Це ще один із переконливих доказів того, що ні економічний, ні науково - технічний розвиток не повинні здійснюватися за рахунок культури, що ігнорування проблем культурного поступу обертається економічною стагнацією. У цей час в економіці, соціальній і духовній сферах накопичуються невирішені проблеми, з являються застійні явища, утворюється свого роду механізм гальмування. У початковій школі замість чотирирічного навчання було введено трирічне, оскільки відповідна підготовка дітей до школи здійснювалась у мережі дошкільних дитячих закладів. Постійну увагу держава приділяла і розширенню підготовки фахівців для народного господарства та культури у системі вищої і середньої спеціальної освіти.

Навчальні заклади, споріднені факультети і кафедри, організовано ряд нових вузів, збільшено прийом до вузів, особливо інженерних спеціальнос - тей, значно розширено заочне і вечірнє навчання. Широкий розвиток системи освіти, зокрема розширення заочного та вечірнього навчання, а також забезпечення державою права громадян на освіту, яке гарантувалося безоплатністю всіх видів освіти, виплатою державних стипендій та іншими пільгами, що надавалися учням і студентам, сприяли зростанню високого освітнього рівня населення україни.

Чисельність населення у республіці з вищою і середньою (повною і неповною) освітою становила близько 29 млн чол або 84 % зайнятого населення, що свідчило про могутній науковий та культурний потенціал країни.

В умовах тоталітарно - бюрократичної системи освіти й виховання орієнтувалися не на ознайомлення молоді із загальнолюдськими цінностями, щоб розвивати духовність та інтелект, а на підготовку для існуючого політичного режиму слухняних радянських людей, які абсолютно вірили в те, що промовлялось з кафедри або трибуни.

В цьому одна з причин формування численного прошарку фахівців - технократів, здатних розв язувати інженерно - технічні завдання, але не здатних мислити за. Освіта дедалі більше втрачала свою самои, інність і як виховний процес духовного збагачення, становлення і вдосконалення особистості, вироблення її моральних засад, розвитку суто людських якостей. В умовах панування тоталітаризму в україні не існувало національної школи, основою навчання якої була б рідна мова, історія і всі культурні надбання, звичаї, традиції свого народу.

Внаслідок цього у першій половині 80 - х років в обласних центрах і в києві українські та мішані російсько - українські школи становили лише 28 %, а російські — 72 %. Повністю були ліквідовані школи та інші навчальні заклади з національними мовами навчання, а вищі та середні спеціальні заклади освіти майже повсюдно перейшли на російську мову.

Суслову протягом п яти років покінчити з українською мовою, посилюється русифікація, різні відтінки українознавства обмежено до мінімуму, більшості українських наукових журналів довелося переходити на російську мову.

У другій половині 60—80 - х років у республіці зростала і вдосконалювалась мережа науково - дослідних установ, розгорталися нові напрями й форми їх діяльності, збільшувалась чисельність наукових кадрів. Працюючи у творчій співдружності з вченими інших республік, науковці україни здійснили ряд важливих відкриттів і винаходів, які збагатили українську науку.

Так, фізики харкова й києва успішно працювали в галузі фізики атомного ядра і ядерних реакцій, їх зусиллями було створено один з найбільших у світі ізохронний циклотрон у - 240 і ядерний реактор ввр - іог. Так, вважалося аксіомою, що соціалістичний лад сам по собі відкриває необмежений простір для науково - технічного прогресу, для використання його досягнень в інтересах трудящих мас. Соціалізму приписувалася ніби назавжди дана здатність органічно поєднувати свої переваги з наукою, раціональним веденням господарства, будь - якими прогресивними формами організації виробництва. Ця теорія безконфліктного і тріумфального сходження соціалізму призвела до ряду серйозних помилок, що мали місце в науково - технічній політиці того часу.

Серед них — недооцінка досягнень науково - технічної революції, орієнтири в багатьох галузях економіки на середній технічний рівень, закупівля нової техніки і технології за кордоном замість розвитку вітчизняного машинобудування, відсутність необхідних стимулів для розвитку новітніх технічних розробок і впровадження їх у виробництво. Значна кількість розробок, що виконувалися відомчими науково - технічними інститутами, не відповідала світовим науково - технічним досягненням, а створена на їх основі техніка за своїм рівнем і економічним ефектом поступалася кращим світовим зразкам. Електронно - обчислювальних машин, то в сша — 40 млн, тобто один комп ютер припадав на 900 жителів, тоді як у сполучених штатах цей показник становив один до семи.

За тотального одержавлення суспільних відносин творча особистість заганялася у ситуацію, коли вона не могла говорити і писати те, що хотіла, і не хотіла писати і говорити те, що могла. Керівні партійні органи ставили за мету ще більше зміцнити монополію своїх генсеків та їх однодумців на інтерпретацію марксизму - ленінізму, завдань усіх наук. Тому ряд праць істориків, філософів, економістів несли на собі відби - ток того часу, були поверховими, містили помилки у трактуванні окремих і подій, фактів, явищ. У другій половині 60—80 - х років цк кпрс, цк компартії україни прийняли ряд постанов з питань літератури, в яких партійні організації зобов язувалися посилити непримиренну боротьбу з будь - якими проявами українського буржуазного націоналізму, національної обмеженості і місництва. Постанови цк кпрс з питань літератури і мистецтва, прийняті в 1946—1948 pp в яких різко і несправедливо засуджувалась творча діяльність ряду митців, були ска - совані лише в 1990 р. Була спалена вщент святиня українського народу — кобзарева хата, а також викрадена у переяслав - хмельницькому музеї особиста зброя богдана хмельницького. Однак партійне - комуністичний режим не міг допустити, щоб німі раби, оспівані генієм гнівного кобзаря, своїми образами щось нагадували таким же глухим і сліпим рабам 60 - х років. Гнів і обурення партійної верхівки викликала і творчість видатного скульптора, живописця, науковця, етнографа, збирача народних скарбів, заслуженого діяча мистецтв, лауреата державної премії україни ім. За 35 років подвижницьких мандрів він зібрав унікальну в історії людства приватну колекцію рідкісних фотографій, видань, народного вбрання, рушників, килимів, писанок, творів живопису, козацьких обладунків, ікон, якій може позаздрити будь - який державний музей. іван макарович своєю творчістю, своїм мистецтвом, зібраними скарбами формував національну свідомість, гартував борців за незалежність, наближав соборну україну.

Тому колекція і її творець не раз піддавалися репресіям, постійно перебували під недремним оком колишньої держбезпеки, і лише після його смерті вже незалежна україна по праву визнала велич цього митця і відкрила музей івана гончара, на який він так довго плекав надію. В обстановці беззаконня, підозри і страху, що насаджувались у сус - пільстві тоталітарно - бюрократичною системою, значною мірою дефор - мувалися письменницькі таланти.

В творчості цього видатного письменника значне місце займають проблеми національного відродження, почуття національної гордості за свою історію, любові до рідної мови, культури, народних традицій тощо. Усе це є конкретним свідченням того, що українські письменники; поети, драматурги, незважаючи на труднощі, своїми творчими здобутками зробили вагомий внесок у світовий літературний процес, сприяли вихованню національної свідомості українського народу.

Це актори широкого творчого діапазону, які наслідували у своїй творчості найвищі досягнення української театральної культури, органічно поєднуючи яскраву театральність з винятковою природністю. Борючись насамперед за мистецтво великого стилю, очищення від усього випадкового, український театр звертався до культурної спадщини минулого, кращих зразків зарубіжного мистецтва, здійснював пошуки високохудожніх засобів їх відтворення. Невід ємною складовою театру, що доповнювала його психологічну дію, чіткіше окреслювала людські характери, надавала усьому творові національного колориту, було українське музичне мистецтво. і це був справжній тріумф — насамперед тріумф турча - ка - диригента, а також творчого колективу київського театру опери та балету, нині національного академічного театру опери та балету україни імені т. Разом з щирою українською піснею і запальним танком ці колективи дарували своїм шанувальникам бадьорий оптимістичний настрій, вкрай необхідний у ті нелегкі для україни часи.

Про нього справедливо говорять, що він дав крила українській естрадній пісні, вивів її з провінційних закамарків на світові обрії, надав їй мистецьку гідність. Своєю геніальною творчістю вони піднімали національний дух українського народу, спростовували гонорово - невіглаські твердження про його меншовартісність. і лише недавно йому присвоєно звання народного артиста, але для багатьох шанувальників справжнього таланту він давно уже став народним співаком та композитором. Таке високе визнання українського кінематографа є свідченням того, що українська земля щедра на таланти, які здатні ство - рювати фільми світового гатунку.

В українському образотворчому лшс - тецтві у другій половині 60—80 - х років поряд з висвітленням героїзму народу в роки другої світової війни відбулося освоєння су - часної тематики.

Малярство і скульптура, як і інші складники української культури, поділялися на одіозне мистецтво, позначене ідеологічною запро - грамованістю, догматизмом та плакатністю, і мистецтво, що в різних форма та з різним ступенем очевидності відстоювало загальнолюдські цінності, національні пріоритети, право художника на вільну творчість. Відтворюючи самобутній характер народу, його прагнення до свободи, українське образотворче мистецтво утверджувало ідеї гуманізму і, висуваючи на перший план образ людини, творило їй гімн і славу.

Відзначаючи незаперечні здобутки митців, не слід забувати, що вони змушені були виконувати і накази - замовлення тоталітарного режиму, повсякчас і понад усяку міру вихваляти соціалізм і його досягнення. У духовній сфері життя суспільства провідне місце займає релігія, однак і у другій половині 60—80 - х років церква залишалася відокремленою від держави, а релігія постійно перебувала під ідеологічним та адміністративним пресом влади.

У другій половині 60—80 - х років розширили свій вплив баптистська та інші протестантські секти — п ятидесятники, ад - вентисти, свідки єгови, погляди, організація і палка відданість вірі яких приваблювали численних новонавернених, особливо у східних районах україни.

Українці в еміграції, для багатьох з яких боротьба за незалежність україни стала змістом життя, робили вагомий внесок у розвиток національної культури, збереження політичних і культурних надбань, ознайомлення з ними світової громадськості. Значною мірою цьому сприяла діяльність українського товариства дружби і культурних зв язків із зарубіжними країнами і товариства культурних зв язків з українцями за кордоном. В поширенні в республіці культурних досягнень інших народів і популяризації українського мистецтва за кордоном беруть участь міністерство культури, творчі союзи та інші державні й громадські організації. Під егідою цієї міжнародної організації з питань освіти, науки і культури у багатьох країнах світу відзначались 1500 - річчя києва, ювілеї таких видатних діячів української культури, як т. Замовлень закордонних організацій на видання художньої та наукової літератури і понад 4 млн книг українських авторів надсилалося їм у більш як 100 країн світу.

Зміцнення культурних зв язків україни з іншими країнами світу відбувалося також проведенням декад, тижнів і днів української культури у зарубіжних країнах, концертного і театрального взаємообмінів, організацією різних виставок, кінофестивалів тощо. Отже, незважаючи на те що тоталітарно - бюрократична система справляла значний негативний вплив на культурні процеси в україні, гальмувала їх демократичні національні тенденції, український народ жив, працював, творив і навіть у нелегких умовах утисків та переслідувань жила й розвивалася вибита фізично і понівечена духовно українська культура, яка порівняно з минулими роками досягла чималих успіхів і зробила певний внесок у скарбницю світової культури.

Проте щоб зайняти належне місце у світовому культурному процесі, українській культурі необхідно повернутися до загальнолюдських цінностей, творчо засвоїти кращі досягнення сучасної цивілізації. Майбутнє української культури у відродженні духовних традицій нашого народу, збереженні самобутності національного духу, а також мови — найпершої засади інтелектуальної могутності нації.