історія викупу тараса шевченка з кріпацтва

історія викупу тараса шевченка з кріпацтва

Байка про те, що звільненням з кріпацтва шевченко завдячує саме царський родині в майбутньому призвела до неприємних наслідків для поета, які він власноруч описує у своєму щоденнику на десятому році заслання. У замітці художника миколи бикова, який на прохання вієльгорського створив копію портрета жуковського, значилось, що копія вийшла напрочуд вдалою, і він не впевнений, який саме портрет розігрувався у тому домашньому колі. На україну тарас шевченко вперше повертається у травні 1843 році, відвідує чернігівщину, київ, знайомиться з відомими діячами культури – михайлом максимовичем, пантелеймоном кулішем. 22 березня 1845 року шевченко подав заяву до ради академії мистецтв із проханням дати йому звання художника, а рада, розглянувши заяву, ухвалила таке рішення. Весну, літо й осінь 1845 року шевченко провів у мар’їнському на полтавщині на запрошення предводителя дворянства миргородського повіту олександра лук’яновича. Ставши співробітником київської археографічної комісії, шевченко багато подорожував україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам’ятки.

Національне і соціальне визволення україни, скасування кріпацтва, станових привілеїв, виступало проти царизму і всієї системи самодержавного ладу, за проголошення свободи совісті, рівності й братерства для українського та інших народів, насамперед слов’янських. На допиті тарасу григоровичу було поставлено 22 запитання, на які він відповів, заперечуючи всі факти, в яких було висвітлено його належність до кирило - мефодіївського братства, не видавши нікого. Творчість цього періоду вплинула на світосприйняття митця, змінилось й звучання його творінь – відчувається почуття самотності, туга за рідним краєм, здатність до самозречення в ім’я батьківщини.

Тільки впевненість у щасливе життя, наполегливість допоможе змінити соціальний устрій; засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину рабом. Тут шевченко влітку 1836 року познайомився зі своїм земляком – художником іваном сошенком, завдяки зусиллям якого 4 травня 1838 року молодого поета друзі викупили з кріпацтва. Лотерейні квитки по 300–400 рублів купили імператриця, царівни, спадкоємець престолу — майбутній імператор олександр миколайович, сама графиня баранова та інші вельможі. 27 червня 1964 року на площі дюпон сиркл в історичному центрі американської столиці вашингтоні відкрили пам ятник тарасові шевченку роботи скульптора лео мола та архітектора радослава жука. Над деякими з цих питань поміркуємо й ми, уважно вчитую­чись у кожне слово свідчень поета та його сучасників, незалежно від того, ким вони для нього були.

Заради істини звернімося і до тих джерел, які в публікаціях останнього часу або взагалі не цитувалися, або з ріжних причин були поцят­ковані трикрапками.

Цю подробицю можна було б і не завважувати, якби не суперечки, що й досі точаться щe навколо питання про лотерею, зокрема про участь у ній членів царської родини.

Вони з найблагороднішими намірами прагнуть довести, що в лотереї брали участь не тільки (і не стільки) члени царської родини, а й пере­дова інтелігенція, і що саме за її гроші було куплено волю поета. Наголошувати на тому, що лотерея й викуп — не одне й те саме, змушує нас леґенда, що ходила вже за життя поета, ніби з неволі його викупила царська сім’я. Перовському) примарилося, що я звільнений від кріпосного стану і вихований за рахунок царя і на знак вдячности намалю­вав карикатуру на свого благодійника. «я, син селянина - кріпака, в дитинстві втратив батька й матір, в 1828 році поміщик узяв мене до двору, в 1838 - му був звільнений з кріпацтва найяснішою імператорською фамі­лією через посередництво василя андрійовича жуковського, графа михайла юрійовича вієльгорського і карла павловича брюлло­ва. і хочеться добрим словом пом’янути тих інтелігентів духу, що не дали до кінця затягти зашморг його неволі, що перехопили вже занесений ніж кривавої помсти.

Дові­давшись, що справа його звільнення, задумана такими впливови­ми людьми, якими були венеціянов, граф вієльгорський, жуков­ський, попри усі їхні намагання, вперед усе - таки не посувалася, він одного разу прийшов до мене страшенно збудженим. В автобіографії, пишучи про осіб, причетних до його звільнення з неволі, поет називає прізвища сошенка, григоровича, жуковсь­кого, брюллова і вієльгорського. Вирішивши звільнити талановитого юнака від кріпаччини, карл брюллов, слава якого була на той час у зеніті, сподівався вирішити справу одразу і сам пішов до енґельгардта. Якщо добродійні вчинки майже всіх учасників визволення поета давно описані в його біографіях та інших літературних джерелах, то про участь у викупі мокрицького довший час не знав ніхто. Показав його вірш, яким брюллов був надзвичайно задоволений, і, поба­чивши у ньому думки і почуття молодої людини, вирішив вирва­ти його з податного стану і задля цього велів мені завтра ж піти до жуковського і просити його приїхати до нього. Записи, зроблені аполлоном мокрицьким у наступні два дні, розповідають про дальше розгортання подій і початок роботи брюллова над портретом жуковського. Відоме ще одне тогочасне джерело, яке зберегло у собі емо­ційну атмосферу, в якій відбувалася та знаменита подія, власне, те джерело, мабуть, і народилося з надлишку радісних емоцій. До такої думки схиляє і свідчення самого шевчен­ка в первісному варіянті біографії, і той факт, що портрет вигра­ла цариця, врешті, записи в грошових документах, знайдених свого часу одним із найвідоміших шевченкознавців п. Далі, ототожнивши згаданий порт­рет жуковського з портретом пензля брюллова і довідавшись, що сологуб з 19 квітня 1838 року до січня року 1839 - го перебу­вав у відрядженні, дослідник дійшов такого висновку.

Вієльгорський замовив мені зробити копію за 1000 карбованців асигнаціями; копія вийшла дуже вдалою і хорошою, і ось, через рік чи більше, я чую — розігрується портрет в. Бикова про замовлену тим же вієльгорським копію, що розігрувалася в домашньому колі, дозволяє стверджувати, що в обох джерелах мовиться про одну й ту саму копію і що саме вона розігрувалася на квартирі у сологуба. Нині не маємо змоги докладно говорити про довгий, з пере­рвами, творчий процес роботи брюллова над портретом жуковського, як і про подальшу долю цього твору, хоча даних для такого дослідження є чимало. Сподіватимемося, що принаймні деякі з названих проблем вирішаться так само позитивно, як вирішилося нещодавно питан­ня атрибуції ще однієї копії портрета жуковського. Отож, у межичассі 1838—1839 років талановитий учень карла брюллова знову й знову вдивлявся в дорогий йому образ поета - гуманіста, щоб творчо осмисливши, продовжити його мис­тецьке буття у власному акварельному малюнкові. Вона - ж вирішила його становище як одиниці в суспільности і дала змогу й умовини повного розвитку його геніальних здібностей, зокрема мистецького таланту.

Заходи земляків сошенка і григоровича підтримали і довели до успіху чужі люди, росіяни брюлов, жуковський, венеціянов, бо вони рятували майбутнього плястика. Повноправність вільного громадянина використав шевченко як студент академії мистецтва, проте викуп із кріпацтва був основою і вихідною точкою також для його поетичної творчості. Можна думати, що встановлення дати під найранішою шевченковою поезією всупереч тим редакціям, де дати досі не було, і зміна дати супроти всіх, хто приймав 1838 рік – вимагалиб пояснення. Коли шевченко пробував молодечого пера, змодернізована романтиками баляда, модний і люблений літературний жанр, уже відбула свій тріумфальний похід із заходу до сх. Йому важко було гамувати свій ліризм, він його насилював і в баляді, і з цього погляду найближчий йому найбільший німецький лірик, автор надиханих ліризмом баляд – гайнріх гайне.

Розробляючи цей мотив, ділячи любов і тугу, пронизуючи їх глибоким чуттям, молодий поет не позбувся ремінісценцій прочитаних і відомих йому чужомовних баляд. Великий талант допоміг шевченкові вже черпати з українсько - народної пісенної традиції тогочасних чужинних зразків створити власний сюжет і власну віршову схему, наскрізь оригінальні.