історія українського ораторського мистецтва

історія українського ораторського мистецтва

Після періоду середньовічного небуття значної частини античних цінностей вона немов чарівний птах фенікс оживає в переосмисленому вигляді у творах митців відродження. На основі античної традиції в європейській практиці утверджується гуманістичний світогляд, цінності земного буття, ідеал досконалої гармонійної людини.

Саме поєднання гуманізму, допитливості, раціоналізму з мистецькою довершеністю робить культуру античного світу одним з провідних духовних надбань людства. Сучасне світосприйняття знову вимагає нового ставлення до взаємодії інтернаціонального і національного, загального і особливого, новітнього і традиційного. Злам століть - час переосмислень, у вітчизняному мистецтвознавстві він збігся з добою змін політичних, суспільний, ідеологічних, що уможливили відверту зміну парадигм. Найбільш ретельно переглядалася творча спадщина першої третини століття; коли виникали різні “ізми”, митці прагнули бути в мистецтві національно свідомими, коли формувалися різні творчі угруповання, існували дві поділені кордоном частини україни - “радянська” і “буржуазна”, а чимало українських художників взагалі працювали у парижі, мюнхені, берлині, празі, варшаві. Років тому неандертальська людина володіла членороздільною мовою, приручила тварин, користувалась каменем для обробки, виконувала прості технологічні операції. В українському причорномор ї та в криму з явилися народи іраномовної групи, які не мали своєї писемності, але силою образотворчого мистецтва здійснили відчутний вплив на подальший культурний розвиток українських земель. На зміну присвоюючому (споживчому) типу господарювання (збиральництво, полювання, мисливство) приходить продуктивний (виробляючий) тип господарювання, освоєно сучасний цикл сільськогосподарських робіт (обробка ґрунту, сівба, вирощування, збирання, зберігання і споживання). Якщо присвоюючий тип господарювання існує на основі спалюваних дров і домашнього виховання, то виробляючий використовує і силу вітру, падаючої води, приручених тварин, характеризується створенням школи.

Знайдено пектораль у кургані товста могила на дніпропетровщині археологом борисом мозолевським 21 червня 1971 р зберігається в музеї коштовностей у києво - печерській лаврі. Ткаченко, ніколи не поривав зв язків з батьківщиною - з успіхом експонував свої твори не тільки у паризьких салонах, а й на виставках товариства передвижників. Цьому сприяла не тільки її південна природа, сповнена морського повітря, сонця, а й статус міста - порту, що відкривало широкі можливості для зв язків зі світом. Збірка представників одеської художньої школи в музеї, на жаль, не вельми значна, проте дозволяє простежити своєрідність мистецьких спрямувань та особливості індивідуальної манери багатьох майстрів різних поколінь. Важливою для музею подією стала передача до його фондів у 2004 році частини мистецької колекції градобанку 9, в якій чимало творів українських художників - класиків. Українська книжкова графіка, маючи довгу та складну історію є не лише одним із найдавніших образотворчих мистецтв, вона є своєрідним віддзеркаленням духовного, культурного та історичного життя українців; її естетичні, а рівно ж комунікативні якості виконують роль вагомого мистецького та інформативного містка в часовому та просторовому вимірі, а художня вартість кращих взірців виводить українське мистецтво книжкової графіки в один ряд з найвищими досягненнями світового графічного мистецтва. Минаючи періоди занепаду та розквіту, українська графіка розвивається від примітивних наскельних рисунків й орнаментики трипільської кераміки до блискучих взірців книжкової гравюри та естампу xvi - xviii століть, виступаючи багатим мистецько - вартісним історичним підґрунтям для активного сплеску естетично - функціональних графічних пошуків xx століття. До переліку “низького” мистецтва, на жаль, потрапила і книга, а зі зниженням вимог до її естетичного вигляду, відповідно, значно знижується і рівень її оформлення. В цей час виникає та поширюється, захопивши кілька десятиліть хх століття, ідейно - художній рух “модерн” з новою глобальною програмою всезагального естетичного перетворення. Протиріччя між художнім та утилітарним розумінням речі; надавши естетичного змісту новим функціям та конструктивним системам, залучити до мистецтва усі сфери життя й зробити людину часткою художнього цілого. Однією з програмних засад “модерну” було звернення до глибинних традицій народного мистецтва, яке вперше посідає рівноцінну позицію з професійною творчістю. У коло зацікавлень художників модерну залучені предмети побуту та орнаменти, а твори народних майстрів з об єкту зовнішнього етнографічного вивчення стають джерелом натхнення та визначають національну своєрідність стилю в усіх галузях мистецтва. Функціональна спрямованість, притаманна програмі стилю “модерн”, виявила себе в піднятті тих галузей творчої діяльності, для яких поєднання масового та індивідуального мало особливе значення. В цей час у виробництво впроваджується новий спосіб друку з цинкографічного кліше, можливостям якого, на противагу традиційному світлотіневому, об ємно - просторовому рисунку, максимально відповідає графіка стилю “модерн”, що оперує плоскою плямою й широкою контурною лінією. Специфіка образотворчої мови стилю “модерн”, виражена у синтезі майстерного рисунку та його здатності до якісного поліграфічного відтворення, охоплює майже всі сторони друкованої графіки та значно піднімає її значення серед інших видів мистецтв. Майстри “модерну” (не лише художники - графіки, але й художники інших спеціальностей), створюють новий тип книги, акцентуючи на важливості цілісного сприйняття її художньої будови, не ілюструючи, а радше, декоруючи її. Підвалини руху до відродження книги високих художніх якостей заклали засновані, наприкінці хіх ст книговидавничі товариства, зокрема “вік”, фото - літодрукарня с. Забезпечуючи високу якість поліграфічного виконання, ці видавництва сприяють хоч і повільному, проте невпинному росту книговидавничої справи на україні. Власне, поступ у розвитку технологій та поліграфічної справи україни на межі століть, дещо випередив процес підвищення художньо - естетичної вартості друкованого слова, відродження якого розпочнеться пізніше, зі зміною потреб суспільства, його сприйняття та вимог до друкованої продукції. Фактично перші взірці “нової” української книги, рівноцінної за композиційними та художніми якостями європейським виданням, з являються лише на початку 1910 - их рр а про помітний поступ у розвитку української книги мова йтиме лише з 20 - их рр. На україні стиль “модерн” набув своєрідного національного забарвлення, увібравши в себе вікові традиції народної культури, мистецтва, формотворчості та фольклору.

100 - 102) метою роботи є створення цілісної картини розвитку мистецтва української графіки першої третини хх ст виявлення в ньому загальноєвропейських тенденцій і національних особливостей визначити динаміку функціонування мистецтва графіки у суспільстві; простежити зв язки творчості українських графіків нової генерації з мистецтвом художніх центрів - мюнхена, відня, парижа, кракова, праги, петербурга, москви; з ясувати особливості художньої ситуації києва, львова, харкова, визначити роль, яку відігравала графіка у мистецькому житті цих культурних осередків; розглянути процес становлення нової національної графічної школи, розвиток її в українській академії мистецтва (уам), у художніх освітніх закладах харкова, одеси, львова; провести стилістичний аналіз мови творів провідних майстрів, виявити базові підходи до формотворення, з ясувати вплив на процес формування певних напрямів у графічному мистецтві; окреслити домінуючі стилістичні напрями розвитку української графіки першої третини хх ст розкрити національну своєрідність мистецтва української графіки означеної доби; акцентувати, яким чином українська графіка пов язана із загальноєвропейським мистецтвом першої третини хх ст. Так, в епоху еллінізму в олександрії склався просвітницький центр, у якому перехрещувалися шляхи грецької і давньосхідної культурних традицій, розвивалися природничі і гуманітарні науки, філософські школи, розквітало високе мистецтво. Напишіть текст рекламного оголошення про курси, на яких навчають красномовству (вкажіть, що саме тут вивчатиметься та яку користь це може принести в житті). Особливу увагу треба приділити виникненню і розвитку риторики у стародавній греції (роль емпедокла, софістів, логографів лісія і горгія, ритора ісократа, філософів сократа, платона, арістотеля у становленні давньогрецької риторики). Бажано познайомитися з твором арістотеля “риторика” як першим науковим обґрунтуванням мистецтва говорити, з біографією демосфена як найвідомішого давньогрецького ритора. Вивчаючи ораторське мистецтво середньовіччя, зверніть увагу на формування нових засад європейського красномовства, виникнення гомілетики, роль августина аврелія у становленні християнської риторики.

Підготуйте коротку промову в дусі софістів на тему „насильницька смерть як зло і як благо” або на тему „чи можна побудувати своє щастя на нещасті іншої людини.

Але протягом ряду епох, особливо в періоди революційних потрясінь і прогресивного розвитку різних країн, в ораторському мистецтві, як і в інших сферах людської культури, формувалися деякі основні принципи, що мають визначену соціальну цінність і зараз. Е після закінчення греко - перських війн, коли ораторське мистецтво перетворюється в істотний чинник громадського життя афін і знаряддя політичної боротьби.

Від її учасників, що бажають впливати на хід державних справ, було потрібне уміння привселюдно відстояти свою точку зору, переконати і повести за собою народ. Оратор і великий політичний діяч демосфен у своїх промовах закликав афінян до енергічної політики, викриваючи бездіяльність і продажність афінських правителів, і намагався згуртувати грецькі держави - карлики для спільної боротьби з ворогом. Поряд із демосфеном древня греція дала ще цілу плеяду видатних ораторів, досконало володіючих мистецтвом усного слова і логікою переконання, що вміли зробити потрібний вплив на юрбу, нерідко спонукати її до безпосередніх дій. У списку знаменитих ораторів того періоду ми знаходимо імена перикла, ісократа, горгия, лікурга, лісія, есхіна, гиперіда й інших майстрів красномовства. У той же час софістична система доказів грунтувалася на навмисному використанні помилкових доводів, так званих софізмів - викрутів, замаскованих зовнішньою логічністю. Протягом багатьох сторіч теоретики красномовства притримувалися поглядів і принципів аристотеля, лише розвиваючи і переробляючи їх в тій чи іншій мірі. Зберегло своє значення лише парадне красномовство, що розвилося декілька пізніше в так зване азіатське, котре особливо процвітало в елліністичних країнах малої азії. У період, коли римське суспільство переживало процес економічного і духовного занепаду, жив і творив іншій найбільший ритор - марк фабій квінтіліан (30 - 96 р. Як і в древньої греції, ораторське мистецтво і тут стало швидко втрачати значення знаряддя соціальної боротьби, усе більше замикаючись у собі і перетворюючись у камерне, декламаційне мистецтво для обраних. Саме з тих часів ораторське мистецтво стає засобом переконання, зброєю політичної боротьби, а великі оратори є одночасно народними трибунами і державними діячами.

Серед скульптурних прикрас середньовічних храмів і палаців, у мозаїці, живописі й орнаменті більшості західноєвропейських країн ми часто зустрічаємо зображення жінки - воїна в туніці і шоломі. Офіційна ідеологія феодалізму, змикаючись із теологічною концепцією християнської церкви, проголосила непорушність існуючого порядку, божественну обумовленість феодальної нерівності. Традиції демосфена, аристотеля, цицерона і квінтіліана, що бачили в ораторському мистецтві засіб переконання і політичної боротьби, виявляються несумісними з християнськими догмами смиренності і беззаперечної віри.

Насправді, перші християнські проповідники, займаючись поширенням релігії серед греків і римлян, що розумілися на ораторському мистецтві, були змушені користуватися тими ж прийомами, що і язичницькі оратори в епоху розквіту античного красномовства. Через бідність утримання в церковній проповіді на перше місце виступають форма, зовнішня красивість і пишномовність, що посилено підкріплюються музичними, світловими й іншими ефектами.

Церква і, зокрема, духовне красномовство були в остаточному підсумку основними і найбільше діючими засобами релігійного, ідеологічного впливу на народні маси.

Зародження і розвиток у надрах феодального суспільства капіталістичних відношень підточувало і руйнувало економічні підвалини а так само засновані на них систему ідеологічних і культурних поглядів середньовіччя. Вперше за багато сторіч можливість звернутися до земних проблем сучасності, виступити проти засилля католицької церкви й аскетичної моралі одержав і оратор. Цей час висуває таких народних трибунів як, гільом каль - вождь жакерії у франції, джон болл і уот тайлер - керівники селянських повстань в англії, ян гус і ян жижка - у чехії. Успішно розвивається в цей час академічне, судове і військове красномовство, а світське робить сильний вплив на церковну проповідь, що нерідко наповняється філософським і навіть мирським змістом. В усіх країнах європи ораторське мистецтво стає невід ємним елементом культури нового часу, безсумнівним кроком вперед у порівнянні зі схоластичною риторикою середньовіччя, висловлюючи класові інтереси підіймаючоюся буржуазії. Вічова промова відрізняється чіткістю композиції, граничною лаконічністю, високою образністю, умінням стиснуто й енергійно висловити політичну програму.

В даний час у західних країнах ораторське мистецтво розглядається як ефективний засіб ідеологічного впливу який не поступається по силі засобам масової інформації. Майстерності публічного виступу додається винятково важливе значення в ідеологічній боротьбі, воно служить ефективним засобом завоювання авторитету і популярності на політичній арені. У наш час знову відроджується значимість живого, публічного слова яке стає об єктом усе більш численних наукових досліджень, у яких беруть участь тисячі вчених. Стрімкі зміни в демократичному суспільстві витискають епоху читання друкарських текстів із високих трибун, замінюючи їх на емоційну і живу промову сучасних ораторів. історичні джерела донесли до нас відомості про високий розвиток ораторської майстерності в країнах стародавнього сходу та азії - єгипті, сирії, вавилоні, індії, китаї. Тяжким станом у греції вирішив скористатися цар македонії філіп - спритний дипломат, полководець, який прагнув підкорити собі грецію, знищити її демократичний устрій. За таких складних для афінської демократії обставин звучить перший виступ проти македонського царя філіпа, виголошений афінським громадянином демосфеном. Цінність становить не сам по собі виступ оратора і не звучність його голосу, а те, наскільки він поділяє точку зору народу, наскільки ненавидить і любить як людей, так і вітчизну, - говорив демосфен у виступі про золотий вінок. Слава демосфена не вмерла разом з ним, нащадки, послідовники, учні дбайливо зберігали 60 його промов, з яких, у крайньому випадку 40, новітня критика вважає автентичними.

Про значення красномовства демосфена в античній традиції можна судити хоча б по кількості авторів, що говорили про нього у піднесеному стилі, серед яких полібій, страбон, ориген, фотій, квінтіліан, авл геллій, макробій, юстин, тертуліан і аврелій августін. Не слово і не звук голосу цінні в ораторі, а те, щоб він прагнув до того ж, до чого прагне народ, і щоб він ненавидів чи любив тих же, кого ненавидить чи любить батьківщина. Оратора, предмета виступу і слухача, якого він називає кінцевою метою всього, створює теорію класичного стилю, міркує над структурою ораторської промови.

Той стиль і ті судження будуть витончені, які зразу ж повідомляють нам знання, тому поверхові судження будуть не в шані, будуть не в шані також судження, що виявляються незрозумілими.

Звернувшись до теорії мови, протагор заговорив про грамотне і нормативне висловлювання думки, звідки й походять правила граматики і орфоепії, продик склав довгий список синонімів, горгій леонтійський запропонував способи оздоблення мови, запозичені із поезії. Демократичною була, перш за все, сама пропозиція навчити кожного бажаючого доступним знанням і цим зробити його досконалою людиною - пропозиція, якою найбільше привернули до себе увагу софісти.

Як у вільній державі кожна людина мас право судити про державні справи і вимагати, щоб з нею рахувалися, так і про кожний предмет кожна людина має право мати свою думку, і вона має стільки ж прав на існування, як і думка іншої людини.

Той, хто вміло володіє обома мистецтвами, може переконати будь - якого противника i робитися перемоги своєї думки, а саме в цьому є мета ідеальної суспільної людини, що бере участь у вирішенні державних справ. Зберегли в пам яті нащадків імена батьків - засновників афінської демократії та славетних ораторів давньої греції, які досягли політичної могутності завдяки прекрасному дарові переконання. По праву вождем афінської демократії можна назвати перикла, якого навіть супротивники охрестили олімпійцем за вміння приголомшити слухачів за допомогою слова. Через чотири століття в одному із своїх трактатів про ораторське мистецтво цицерон писав, що епоха перикла вперше принесла афінам майже довершеного оратора. Саме горгій вперше уважно аналізує звукову організацію словесних прийомів, що використовуються в заговорах, молитвах, в поезії, і переносить їх в свої промови.

Його промови сприяли не стільки висловлюванню симпатій до того чи іншого політичного діяча, але присвячувались пропаганді певної ідеології чи способу життя. Політична промови лісія проти ератосфена, колишнього члена колегії тридцяти (мається на увазі правління тридцяти тиранів) - дорогоцінне свідоцтво історії є одне із найдостовірніших джерел біографії самого оратора. Перед тим як сісти за підготовку промов, йому необхідно було зібрати матеріал попереднього слідства, вибрати найбільш вигідний вид скарги, вказати судову інстанцію, якій доручено було вести цю справу, нарешті, у випадках, не передбачених законом (покарання визначив суд), намітити кару, щоб суд не визначив покарання, запропонованого протилежною стороною. Лісій проявив себе як блискучий юрист, що розраховував не на систему юридичних викладок, а на вміння зачаровувати присяжних і таким чином діставати їх голоси.

На думку вчених - істориків, лісій свідомо відмовився від пишномовності горгіанського стилю і крайнощів софістської риторики; він прагнув чистоти мови, намагався вживати слова в їх власному значенні, досягти ясності і стислості висловів. Все, що для іншого потребувало б надзвичайного зусилля, у нього тече само по собі; і чим прекрасніша мова, тим помітніші легкість і гнучкість його розуму.

Оратор повинен поєднувати в собі тонкість, діалектику, думку філософа, мову поета, пам ять юрисконсульта, голос трагіка і, нарешті, жести й грацію великих акторів. істинний оратор має дослідити, переслухати, перечитати, обговорити, з ясувати, випробувати все, що зустрічається людині у житті, тому що у ньому перебуває оратор, і воно служить йому матеріалом. Обов язки оратора, вважав цицерон, - це вміння знайти предмет міркування, надати йому словесної форми, розмістити у потрібному порядку матеріал і викласти його. При цьому ораторові належить привернути до себе увагу слухачів, викласти сутність справи і висвітлити її основні положення, підкріпити аргументами і відхилити думку опонентів, наприкінці надати блиску своїм висновкам і знизити вагомість доказів не згодних суперечників. Демократичні погляди демосфена і цицерона не можуть бути прийнятними представниками церкви, які прагнули впливати на народ методами, що не потребують від особистості самостійного мислення. Найповніше канони середньовічної риторики використав у своїх проповідях відомий ідеолог феодалізму домініканський монах фома аквінський, вчення якого і до цієї пори є офіційною філософією ватикану.

Однак з появою університетів започатковується університетське красномовство, але воно було засновано на релігійних догмах, що строго регламентували його. Лекції не були схожими на сучасні, вони в основному набували вигляду коментованого читання викладачами церковних книжок, яких у той час бракувало, і широкій студентській аудиторії вони були просто недосяжними.

Публічні виступи (промови) як засіб політичного впливу на маси стали об єктом вивчення вченими, їх приваблюють проблеми, пов язані з впливом мови, переконанням, навіюванням та іншими аспектами дієвості усного слова. Майстерності публічного виступу надасться виключно важливого значення в ідеологічному протиборстві, вона розглядається як ефективний засіб у боротьбі на політичній арені, вивчається в багатьох навчальних закладах. Якщо з цих позицій подивитися на історію російської держави, частиною якої була україна, стає зрозумілим, як мало місця було відведено у ній ораторському слову.

Ясно на весь світ сяйнула слава російських воїнів, і серед марсових хвиль не схитнулось мужнє твоє і твого воїнства серце, коли від нестерпного громогласу стогнала земля, коли суміжні країни страхом зрушились, і закрив диск сонця дим, з прахом змішаний, тоді відстояли хоробрість і мужність твого воїнства, не проронили крику, ні гласу, слухали всіх вождів своїх веління, не переступили жодної межі ратного чину і закону, бачачи незліченні на них смерті, що йшли, і не відвернули очей, і не повернули сліду назад, але паче попрямували смерть на смертоносного супостата несучи.

Ворог пишномовності, вітійства, властивих проповідникам того часу, феофан прокопович обстоював простоту, доступність і водночас наочність й образність мови.

Бути сумлінним у науках, вивчати взірці ораторських виступів минулого, під час виступу виявляти скромність, почуття міри, уникати у промовах повчань, настанов, зловживання займенника ви, особливо, коли йдеться про помилки слухачів. Природна обдарованість, під якою мається на увазі гнучкість мислення, його самостійність, пам ять, володіння диханням, голосом, зовнішні дані; шанування науки красномовства, тобто вивчення законів красномовства; бажання вивчати кращі мірці красномовства минулого; обов язкові вправи з укладання промов, бо це уможливлює готовність до імпровізованого виступу; знання інших наук, тобто велика ерудиція, освіченість. є ціла глава у трактаті про спонукання, задоволення і змалювання упереджень, у якій він говорить, що найкращі доводи не мають такої сили, щоб впертого схилити на свою сторону, бо люди часто діють не відповідно до розуму, а згідно з характером. Він один з перших сформулював значення кафедри як загальної трибуни, виступаючи з публічними лекціями, що відіграли неабияку роль у розвитку суспільної думки в росії у xix ст. Читаючи промови ораторів давнини, переконуємося, що зміст їх застарів, але прийоми, якими вони користувалися, здебільшого збереглися й мають силу і в наші дні. Такі ораторські і стилістичні засоби, як риторичне запитання, риторичні оклики чи звертання, метафори, іронія тощо знаходять широке застосування у виступах сучасних ораторів. Можуть заперечити, що будь - яке мистецтво є особистісним, але ораторське, як і акторське, музично - виконавське, не існує окремо під людини, її свідомості. Щоб стати гарним оратором, необхідно докласти чимало розумових, емоційних, духовних зусиль, а щоб не боятись змарнувати їх, слід постійно вдосконалювати своє вміння. Одним потрібно переконувати аудиторію для того, щоб отримати якусь вигоду для себе, для інших же вся вигода - це радість від споглядання просвітлених осіб слухачів, отримали ту інформацію і то емоційний вплив, які були їм необхідні. Вплив виступаючого, мета якого - переконати людей у вђ‹вђ‹тому, що необхідно оратору, називають лінією софістів - давньогрецьких вчителів красномовства, які відійшли від навчання мудрості і мистецтву мовлення та стали вчити доводити що завгодно, так як це їм було більш вигідно. Під ораторським мистецтвом, перш все, розуміється високий ступінь майстерності публічного виступу, якісна характеристика ораторської мови, майстерне володіння живим словом. Третє, ораторське мистецтво спирається на категоріальну систему відповідних наук, що забезпечує механізм аргументації, аналізу та судження, доказів і узагальнень. ) загальні здібності - це сприятливе поєднання у людини таких інтелектуальних і інших особливостей психіки, які однаково важливі для багатьох видів діяльності. Лектору необхідні такі загальні здібності, як розвинене довільну увагу, його бвстрое перемикання і чіткий розподіл, висока концентрація; хороша образна і логічна пам ять, кмітливість, гнучкість глибина і широта мислення та ін.