історія етикету в україні
Тоді і з явилася необхідність розробити якийсь звід правил, які б допомагали людям контролювати свою поведінку і уживатися разом без образ і розбіжностей. У цьому збірнику були зібрані та описані поради для батьків, які рекомендували навчати своїх синів правил ввічливості і хорошого тону, щоб у суспільстві вони вели себе належним чином і не заплямували честь сім ї. З явилися лицарі зі своїм кодексом честі, створювалася безліч нових ритуалів і церемоній, де проходили посвячення, брали васальну залежність, укладали договір про служіння сеньйору.
Наприклад, відмова від кухля води або косий погляд міг спричинити за собою цілу війну кланів, яка могла тривати роками до повного знищення одного з них. Молодий особі заборонялося виходити однієї або перебувати удвох з чоловіком протягом пари хвилин, незважаючи на те, що він міг бути її другом або нареченим. Обов язково повинні були проводитися різні бали і маскаради протягом всіх трьох місяців зими, адже це було головним місцем для закладу знайомств між потенційними дружинами і чоловіками.
Відвідування театрів і виставок, веселі прогулянки в парках і садах, катання з гірок у святкові дні – всі ці різноманітні розваги стали все більш поширеними.
Етикет - це спеціально встановлений порядок поведінки у найрізноманітніших місцях, там, де суспільні підвалини вимагають наявності цих правил; скромність - це здатність зіставити самооцінку з думкою навколишніх. Точність - це вміння цінувати своє слово і виконувати те, що обіцяно, вчасно; чемність - це ввічливість, яка враховує будь - які особливості співрозмовника. Тільки такі правила поведінки залишаться, швидше за все, незмінними в часі, так як вони є відображенням духовного багатства суспільства, ступеня його цивілізованості. Норми етики більш об ємна категорія, їх вже складніше порушити, адже для того, щоб бути моральним, етичним людиною, необхідно, насамперед, керуватися максимою зручності по відношенню до оточуючих. У етикетної культури багато функцій і одна з них - особлива мова спілкування, що дає можливість, підтримуючи суверенітет кожної особистості, досягати взаєморозуміння і взаємоповаги, а в кінцевому підсумку формувати ту ауру людської культури, в якій тільки й може нормально існувати і розвиватися особистість. Етикет - це зразок комунікативної поведінки, а культура спілкування поняття більш ємне, що позначає реальність цієї поведінки з усіма позитивними і негативними його проявами.
Основою калогатіі було досконалість і тілесного складання, і духовно - морального складу, поряд з красою і силою вона містила в собі справедливість, цнотливість, мужність і розумність. Поведінкові норми не вказували, як слід діяти в конкретних ситуаціях, а давали тільки загальний напрям діяльності, представляючи кожному максимальну свободу вибору поведінки.
Хорошим вихованням вважалося те виховання, яке навчає людину, перш за все, самостійно думати, міркувати, а вміючи думати, він і сам зрозуміє, де і як себе вести, який варіант поведінки віддати перевагу.
Не випадково, тому саме в епоху античності придбали таку популярність діалоги як форма пошуку найбільш правильного, істинного варіанти відповіді на поставлені питання. Доброчесність є свідомо обирається склад (душі), що складається у володінні серединою по відношенню до нас, причому визначеної таким судженням, яким визначить її розважлива людина. Життєрадісність, прагнення до блага і задоволень, властиві античному людині, нерідко переростали в надмірності в прийомі їжі, розвагах тощо, про що існує чимало історичних свідчень. Особистісним зразком того часу був зразок чоловічого типу поведінки, благородної людини, героя, який несе в собі єдність моральних, громадянських, естетичних рис. Благородна людина «щедрий і широкий за вдачею, дотримуючись, однак, середину між плебейським киданням грошей на вітер і дріб язкової прихильністю до грошей. Особливістю цього етапу культури, що спричинило за собою значні зміни в поведінці людей, стало те, що культура того часу передбачала хорошу матеріальну основу життя панівного стану, багатство і розкіш знаходиться в неробстві двору.
Xiv - xv ст називають століттям лицарства, і для цього, дійсно, є всі підстави, оскільки в цей час лицарство остаточний спосіб життя і, нарешті, як певний менталітет і культура. При цьому слід зазначити, що неодмінною властивістю лицаря, як людину благороднорожденного, повинна була бути щедрість, перш за все по відношенню до тих, хто прославляв при дворах подвиги лицаря. Однією з особливостей даного етапу розвитку культури, що спричинило за собою значні зміни у нормах поведінки людей, стало те, що ця культура передбачала не просто хорошу матеріальну основу життя панівного стану, але багатство і розкіш як умови дозвільного життя двору.
Відповіддю на ці соціальні потреби і з явився етикет, організуючий поведінка придворних таким чином, щоб звеличити царюючих осіб і затвердити придворну ієрархію. Xvii століття, відзначений першими революціями європейського масштабу, відкрив новий час, яке тривало, супроводжуване цілої смугою буржуазних революцій, аж до початку xx століття. Xvii століття в європейській культурі прийнято вважати століттям суворого раціоналізму, який мав коріння в економічній, технічній та науковій діяльності епохи.
Своєрідна природничо - наукова точка зору на область соціального і культурного життя суспільства при всій своїй обмеженості і прямолінійності все ж дозволяла приходити до цікавих і важливих положень. Декарт вважав однією з основних завдань виховання - научання людини тому, як стримувати почуття і при мінімальному витраті сил отримувати максимальний ефект. Усвідомлення самоцінності особистості призвело і до необхідності більше уваги приділяти питанням суспільного виховання, найважливішою складовою частиною якого був етикет, хороші манери.
Xviii століття внесло істотні моменти в культуру пристойності, він з явився століттям прагматизму, де критерієм діяльності, вчинків людини, її особистісних якостей виступала їх корисність. В буржуазній культурі етикет стає більш відкритою і демократичною системою, а в етикеті все більшого значення стали набувати особистісні характеристики і чесноти людини, його моральна позиція. Етикет історично мінливий, тобто, відповідаючи вимогам часу, він може змінювати якісь зі своїх постулатів, але якісь правила, традиції залишаються постійними протягом століть. Традиціям необхідно приділити особливу увагу, тому що саме вони формують основи поведінки, які потім, проходячи крізь фільтр історії та культури, складають основи істинно етикетної поведінки.
Здатність згладжувати незручні ситуації; тактовність - це почуття міри, яке варто дотримувати у відносинах з оточуючими; скромність - це здатність зіставити самооцінку з думкою навколишніх. Принцип доцільності дій - говорить про ті ситуації, для яких не існує конкретних правил поведінки, і в цих ситуаціях слід керуватися зручністю, але зручно повинно бути не тільки вам, але й оточуючим, навіть навколишнім у першу чергу.
і потреба у такому інформаційному обміні для людини не менш важлива, ніж, скажімо, потреба у обміні речами або предметами, інформаційний обмін відрізняється тим, що внаслідок нього відбувається збагачення певним досвідом кожної людини, яка приймає участь у спілкуванні. Спілкування може бути прямим, коли воно відбувається у процесі безпосередніх контактів між партнерами, і опосередкованим, коли між учасниками спілкування існує певна просторово - часова дистанція. Таке опосередковане спілкування, яке здійснюється переважно завдяки літературі, творам мистецтва або засобам масової інформації, має надзвичайно важливе значення для збагачення відносин людини з світом, виводить її за тісні межі безпосереднього оточення, робить людину причетною до всієї людської культури і до усіх подій, що відбуваються в світі. Завдяки різноманітним формам опосередко - ваного спілкування людина може усвідомити свою єдність з суспільством, у якому вона живе, або з людством в цілому, відчути себе їх невід ємною частинкою. Тому, доки існує мова, живе і народ, і її зникнення означає не тільки втрату історичної пам яті, але і зникнення цілої нації, її розчинення серед інших людських спільнот. Саме дружнє спілкування, яке ґрунтується на взаєморозумінні і взаємодовірі, на співпереживанні і взаємній симпатії, перетворюється із засобу у мету, оскільки воно само цінне саме по собі. Вміння жити у суспільстві, спілкуватися з іншими людьми - це наука, мистецтво, якого потрібно навчатися все життя, намагаючись виробити автоматизм культурної поведінки.
Спілкування, діяльність, пізнання, будучи змістом людської життєдіяльності, перебувають у нерозривній єдності, являють собою форми соціальної активності людини.
Та хоч би яку сферу людського спілкування ми розглядали, видається цілком очевидним той факт, що світ людського спілкування настільки багатий, наскільки багатий і різноманітний світ людини, світ суспільних відносин, а отже, й світ моральних можливостей, пов язаних із реалізацією справжньої міри гуманності, людяності у спілкуванні між людьми.
Кожен громадянин україни незалежно від національності зобов язаний знати й поважати державну мову, уміти спілкуватися нею, дотримуючись культури мовлення з її невід ємним складником - мовленнєвим етикетом. Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності та честі, української шляхетності й аристократизму духу.
Український мовленнєвий етикет - явище прогресивне й суто національне, бо належить рідній (материнській) мові та відображає національний характер українця, його ментальність - склад розуму, самобутній спосіб мислення та світосприймання. Однак прогрес суспільства вносить у нього, відповідно до конкретних практичних потреб, певні корективи, спрямовані на подальше вдосконалення й розвиток. Український мовленнєвий етикет передбачає властиві українцям національно - специфічні правила мовленнєвої поведінки, утілені в системі стійких формул і виразів для прийнятих і запропонованих суспільством ситуацій чемного контакту зі співбесідником. Incest sex movies xxx incest porn antalya escort bayan real sex stories antalya escort hardcore italian porn loiras peladas e gostosas mejicanas cojiendo real порно видео video porno alta risoluzione slow motion pussy stretch pain and pleasure penetrated by bbc monster cock marlene sex in nice skirt sucks and fucks. У продовж століть людство виробило прийнятні форми співіснування, які базувалися на правилах і традиціях кожного народу, а також були зумовлені особливостями національної історії, ментальності, політичного устрою країни.
Гольдсміт у книзі громадянин світу, або листи китайського філософа, хоча в кожній країні існують свої церемонії, справжня ввічливість усюди однакова й породжується вона здоровим глуздом і доброчинністю. Цей ряд вимог можна продовжити, адже педагогічна діяльність потребує від учителя вміння спілкуватися з дітьми та їхніми батьками, колегами й представниками інших професій. У храмі перебуває особлива благодать, чи ласка божа, яка подається нам через тих, хто відправляє богослужіння - священнослужителів (єпископів і священиків). У храмі інших релігій виявляйте максимум делікатності та беззаперечно підкоряйтеся їх обрядності — вставайте, співайте, моліться тоді, коли це роблять інші. Етикет – (з французького etiquette – у перекладі означає ярлик, етикетка й церемоніал, тобто порядок проведення певної церемонії) – у вузькому значенні – кодекс правил поведінки, прийнятих при королівському дворі; дипломатичних колах. У російську мову слово етикет ввійшло в xvііі столітті, коли складався придворний побут абсолютної монархії, установлювалися широкі політичні й культурні зв’язки росії з іншими державами.
Насправді правила поведінки в присутності монарха, при його дворі або в будинку знатного господаря були однієї з форм – найбільш умовною, іноді запозиченою – історично сформованих взаємин людини й суспільства. Сукупність інших правил поведінки – у будинку античного рабовласника, середньовічного ремісника, в умовах селянського й робочого побуту капіталістичного суспільства, на суспільному й сімейному святі людей, що належали до різних суспільних прошарків, – теж етикет. “этикет – чин, порядок, светский обык внешних обрядов и приличия; приятная, условная ломливая вежливость; церемониал, внешняя обрядливость” у великому тлумачному словнику сучасної української мови відзначено. Візантійський імператор костянтин, який прагнув зміцнити імператорську владу, ввівши з цією метою ієрархічні відносини серед аристократів, увів титули, які були обов’язковими при спілкуванні з особами, що належали до знаті. Представлена до двору жінка, віддаляючись від царської особи, повинна була рухатися спиною до виходу, ногою відкидаючи шлейф свого плаття, щоб не заплутатися в ньому.
У старовинних хроніках і мемуарах іменитих придворних можна знайти свідчення того, як через дріб’язки, пов’язаних з етикетом, нерідко спалахували сварки, що ускладнювали політичні відносини між державами.
Сидячи біля каміна, в якому надмірно розгорілося полум’я, він не дозволив нікому з придворних поставити заслінку й не відсунувся сам (придворний, який повинен був стежити за каміном, був відсутній). Перший відомий трактат про поведінку “дисципліна клерикаліc”, виданий в 1204 році, був складений іспанським священиком педром альфонсо, який призначався для духівництва. Російський дипломат павло левашов у трактаті “про першість і головування європейських держав та їхніх міністрів”, надрукованому в петербурзі в 1972 році, описує, якою принизливою була церемонія прийому послів при оттоманській порті. Посла перед аудієнцією в султана змушували незалежно від погоди “сидіти на коні посередині вулиці, щоб бачити проїжджаючу всю свиту візирську й поздоровити його високість. Потім його вели в кімнату, посередині якої “стояла стара й гнила табуретка, приготовлена для посла, на якій він повинен був сидіти, яка тільки й могла його тримати.
Відповідно до вказівки він ліз на колінах, опираючись руками об підлогу, до відведеного для нього місця, між подарунками, розкладеними в належному порядку.
Потім, не піднімаючись з колін, він вклонився так низько, що торкнувся чолом підлоги, і в цій же позі повинен був задкувати, немов краб, так і не вимовивши ні єдиного слова”. Коли ж російський посланник визнав для себе принизливим відважити традиційний уклін перед китайським імператором, китайський двір розцінив себе ображеним, і результати місії були несприятливі. Водночас правила пристойної поведінки, що зародилися в надрах загальнолюдської культури, були притаманні всім людям і передавалися з покоління в покоління. Норми та правила поведінки, які з’явилися на ранніх етапах розвитку суспільства і лише з часом отримали загальну назву етикет, виникли із потреби людей до спільної діяльності. Ще в xvіі столітті був виданий перелік правил поведінки жителя міста, яким він повинен керуватися у стосунках з світською владою й церквою, родиною й лакеями, – так званий “домострой”. Таким чином, весь етикет домашнього життя – основною формою тогочасного спілкування людей – зводився до повної покори “главі дому”, воля якого визначала конкретні правила поведінки кожного домочадця, кожного, хто був залежним від нього. Визначивши одним із завдань європеїзувати російське життя, він став з небаченим доти розмахом вводити різноманітні нововведення в повсякденне життя й побут. Новий покрій плаття, перуки, гоління бороди – все це передбачалося широким планом перетворення росії, як і колегіальні установи, школи, видання книг, газет і т. Так, в 1717 році за розпорядженням петра і була видана книга “юности честное зерцало или показа к житейскому обхождению, собраннное от разных авторов”. Серед інших порад у книзі “юности честное зерцало” містилися настанови для молодого російського шляхтича бути ввічливим і чемним з навколишніми, при зустрічі зі знайомими “за три кроки капелюх знімати приємним чином”. Тримати себе в порядку, повчала вона читача, обрізати нігті, мити руки, сидіти за столом прямо, на стіл не обпиратися, “руками по столу не бродити, ногами не розмахувати, не хапати перший зі стола, “не жери як свиня й не дуй на борщ, щоб скрізь бризкало, не сопи коли їси)”. Не проковтуй цілі шматки, не говори, коли в роті їжа, губ рукою не втирай, перстів не облизуй, костей не гризи, ножем зубів не чисти, біля своєї тарілки не роби забору з костей, кірок хліба й іншого. Жили замкнуто, суворо й зустрічі, зазвичай, мали або діловий, або випадковий характер, самої потреби провести час у колі знайомих, друзів ще не з’явилося. Тут влаштовувалися всілякі свята на неві, огляди флоту, театральні вистави, маскаради, прийоми іноземних гостей, були засновані асамблеї – все це руйнувало колишню замкнутість і значно збільшувало коло людей, що перебували один з одним у тривалому спілкуванні. і 26 листопада 1718 року петербурзький обер–поліцмейстер девлер видав розпорядження про асамблеї – вільнi зібрання, що відкривалися вечорами в знатних будинках за визначеним порядком. У розпорядженні відзначалося, що асамблеї влаштовуються не тільки для забав, але й для справи, “тому що тут можна одне одного бачити й про всякі нестатки переговорити, а також почути, що де робиться”. Петро і, вимагаючи від учасників асамблеї веселощів, невимушеності спілкування, не зважаючи на чини й ранги, часто під час виконання повільного танцю віддавав розпорядження музикантам грати веселу музику.
За цим несподіваним сигналом дами залишали своїх кавалерів, запрошували нових з тих, що не танцювали; кавалери у свою чергу запрошували цих дам або шукали інших; у такі моменти виникали штовханина, біганина, шум, лемент, сміх. У після петровську епоху, коли дворянська держава зміцнилася, напруженість періоду ламання старих боярських порядків залишилася в минулому, дворянство могло вести відносно спокійне життя, яке визначила його побутовий уклад на весь xvііі століття. Щоб мати добру репутацію при дворі, потрібні були величезні витрати на плаття, бо інакше можна було загубитися в золоченій юрбі, що наповнювала палацові апартаменти.
Указ від 12 січня 1755 року про відкриття московського університету вимагав необхідності заміни недостатньо освічених придворних педагогів гідними “національними” людьми.
Під впливом французьких вихователів у дворянському суспільстві в другій половині xvііі століття сформувалися два цікавих характерних типи, які одержали назву “петиметри” й “кокетки”. Весь її життєвий катехізис полягав у тому, щоб зі смаком одягтися, граціозно ввійти й граціозно поклонитися, уміти манірно посміхатися, говорити нічого не значущі слова, підтримувати світську бесіду в аристократичних салонах і т. Цікаво відзначити, що час публічних і приватних обідів, прийомів і всіляких з’їздів у великосвітському суспільстві до кінця xvііі століття був суворого регламентований. На маскарад у палац катерина іі запрошувала тих, хто мав право носити шпагу, тобто дворян; запрошувалися й купці, але для них виділялося “особливе зало”. Особливо суворі заходи вживалися проти гравців у 1792 році, коли поліція одержала право безпосередньо з’являтися в будинок, де велася гра, і брати під варту гравців. Пізніше, в кінці хіх століття з метою виховання корпоративної офіцерської честі, про що відзначалося в спеціальному наказі по військовому відомству у травні 1894 року, узаконювалася дуель між офіцерами.
Дружина, проводжаючи чоловіка, повинна була низько уклонитися, а провівши його – упасти на ґанок і плакати, показуючи тим самим своя вірність і любов до нього. Молодь танцювала, а люди похилого віку підходили до столів із закусками, потім всідалися за зелені столи, приготовлені в спеціальних кімнатах, і починали улюблену купецтвом гру в стукалку.
Якщо в нашому уявленні плюнути на кого–небудь – значить символічно виразити презирство, то в американських індіанців плювок лікаря на пацієнта вважається знаком благовоління. Те, що іноді називають “чорним сміхом”, вражає багатьох європейців тільки тому, що останні припускають, начебто ті самі жести й міміка мають усюди однакове значення.
Коментарі
Дописати коментар