біологія людини це

біологія людини це

Подальший розвиток основних положень клітинної теорії, вивчення структур і функцій клітини із застосуванням новітніх засобів (електронний мікроскоп і т. У дослідах на собаках установив, що виділення слини зумовлене як вродженими безумовними (подразнення їжею рецепторів ротової по¬рожнини), так і набутими умовними рефлексами (у відповідь на зорові, слухові, нюхові та інші нехарчові подразники). Метод накладання фістули - з єднання протоків залози чи порожнини травного органу із зовнішнім середовищем – дозволив отримати травні соки в чистому вигляді. Фізіологія - наука про функції і процеси життєдіяльності організму в цілому, його органів, тканин, клітин, виявляє причини, механізми і закономірності життєдіяльності організму.

Знання гігієни та застосування на практиці цих знань допомагає людині зміцнити свій організм, загартувати його, вберегти від різних захворювань, стати фізично розвиненою, здоровою, здатною до будь - якої праці. Правильно харчуватися, постійно тренувати своє тіло, дотримуватися певних гігієнічних норм, чергувати працю й відпочинок, уникати різних шкідливих звичок (куріння, алкоголь, наркотики). Що відповідають нормі не тільки за умов фізичного спокою, але й у період певних фізичних або психічних навантажень, переміни кліматичних умов проживання. Здоров я - це стан, коли у відповідь на дію різноманітних подразників у організмі виникають відповідні реакції, які за характером і силою часом і тривалістю властиві більшості людей даного віку і статі. Отже, хвороба - порушення життєдіяльності організму, взаємозв язку його з навколишнім середовищем, що призводить до тимчасового або постійного зниження чи втрати працездатності. Сталість внутрішнього середовища організму на будь - якому рівні - молекулярному, клітинному, тканинному, органному, системному - називається гомеостазом. Гуморальна регуляція здійснюється речовинами, які потрапляють у внутрішнє середовище організму в дуже малих дозах, але здатні викликати значні зміни функцій окремих органів і організму в цілому.

Нс впливає на утворення біологічно активних речовин, надходження їх у кров, лімфу, тканинну рідину та на їхнє перенесення цими рідинами, тобто вона впливає на функції залоз внутрішньої секреції. імунна система організму має центральні і периферичні органи, здатна реагувати на різні сигнали, має велику кількість рецепторних структур, специфічну пам ять. Якщо антигенами є мікроорганізми або токсини, розвивається інфекційний або антитоксичний імунітет, при пересаджуванні чужорідних клітин тканин органів - трансплантаційний, у відповідь на виникнення пухлин - протипухлинний. Подразливість - здатність клітин переходити із стану фізіологічного спокою в діяльний стан у відповідь на дію будь - якої сили, яку називають подразником, процес дії цієї сили - подразненням, а відповідь на нього - біологічною реакцією. Біологічна реакція може бути локальною, тобто розвиватись у місці подразнення і не поширюватись на суміжні ділянки мембрани, а може розповсюджуватись уздовж мембрани по всій клітині. Завдяки їм зберігається цілісність організму, підтримується сталість внутрішнього середовища, відбувається розмноження, є основою для утворення умовних рефлексів. Нервовий імпульс по доцентровому шляху (чутливому - аферентному) несе інформацію до цнс, де відбувається передача імпульсу з чутливого на руховий нейрон. Фізіологія – наука про функції і процеси життєдіяльності організму в цілому, його органів, тканин, клітин, виявляє причини, механізми і закономірності життєдіяльності організму.

Здоров’я – це стан, коли у відповідь на дію різноманітних подразників у організмі виникають відповідні реакції, які за характером і силою часом і тривалістю властиві більшості людей даного віку і статі. Отже, хвороба – порушення життєдіяльності організму, взаємозв’язку його з навколишнім середовищем, що призводить до тимчасового або постійного зниження чи втрати працездатності. Сталість внутрішнього середовища організму на будь - якому рівні – молекулярному, клітинному, тканинному, органному, системному – називається гомеостазом. імунна система організму має центральні і периферичні органи, здатна реагувати на різні сигнали, має велику кількість рецепторних структур, специфічну пам’ять. Якщо антигенами є мікроорганізми або токсини, розвивається інфекційний або антитоксичний імунітет, при пересаджуванні чужорідних клітин тканин органів – трансплантаційний, у відповідь на виникнення пухлин – протипухлинний. Подразливість – здатність клітин переходити із стану фізіологічного спокою в діяльний стан у відповідь на дію будь - якої сили, яку називають подразником, процес дії цієї сили – подразненням, а відповідь на нього – біологічною реакцією. Нервовий імпульс по доцентровому шляху (чутливому – аферентному) несе інформацію до цнс, де відбувається передача імпульсу з чутливого на руховий нейрон. Вона включає в себе темперамент, характер, інтелект, а також соціально значущі риси, які характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства або спільності людей. Кожна потреба пов язана з відповідною мотивацією, яка визначається генетичною програмою та індивідуальним досвідом і виявляється у вибірковому збудженні спеціалізованих мозкових структур. На основі мови формується абстрактне мислення й відбувається оперування загальними положеннями; 2) здатність виділяти з численних явищ середовища найважливіші й зосереджувати на них увагу; 3) здатність до прогнозування й очікування; 4) усвідомлення суспільства людей, своєї власної особистості; 5) здатність формувати етичні та естетичні цінності. Підсвідомість оцінює будь - який сигнал, що надходить до мозку не тільки під час сну, а й у стані притомності і є своєрідним первинним фільтром усієї інформації, що надходить до мозку.

Оскільки особистість окреслюється своїм характером, темпераментом, свідомістю тощо, які формуються під впливом соціального середовища, то можна однозначно стверджувати незаперечну роль останнього у формуванні особистості. Для запобігання таким негативним наслідкам слід дотримуватися правил гігієни, які для осіб різного віку й професій неоднакові й потребують відповідних поправок, що можуть зробити спеціалісти.

Звідси — важливість правильного гармонійного виховання особи як головного заходу запобігання неврозам, а також перевиховання хворого, що є одним із найважливіших завдань психотерапії як основного методу лікування. Невроз нав язливих станів спостерігається у вигляді нав’язливих споминів про тривожні, неприємні, стидкі події, як безпричинний страх перед жахливими подіями чи за стан свого здоров’я, а також у вигляді нав’язливих дій та постійної перевірки власних вчинків. Для істерії характерними є переважання діяльності підкіркових структур і загальна слабкість кори, що виявляється в підвищеній чутливості до зовнішніх подразників, яскравій емоційності власних переживань, надмірній схильності до фантазування, підвищеній здатності до навіювання і самонавіювання. Психастенія виражається в хворобливому переважанні діяльності кори над підкіркою, що виявляється в беземоційному сприйнятті зовнішніх подразників, постійних сумнівах у правильності власних учинків чи міркувань, втраті чуття реальності. Систематичне вживання алкоголю призводить до розвитку алкоголізму, який супроводжується патологічним занепадом психічної діяльності — алкогольної деградації. Хворі стають кволими, малоініціативними, у них зникає інтерес до життя, порушується нічний сон, виникають захворювання травного каналу (гастрит, коліт, цироз печінки), розлади серцево - судинної системи, статева слабкість тощо. Трудова діяльність і мова значно розширили можливості первісних людей до виживання завдяки передачі набутого досвіду від покоління до покоління, що сприяло розвиткові абстрактного мислення. Роботу органів вивчають методом спостереження за допомогою електричних та оптичних приборів, а також хімічними методами, що дозволяють вивчати молекулярні механізми фізіологічних процесів. Функція живлення — кров постачає клітинам тіла поживні, тобто енерговмісні, органічні речовини від травного каналу або від депо - нуючих органів — печінки, підшкірної жирової тканини в разі ендогенного живлення при голодуванні. Видільна функція — від тканин тіла до органів виділення — нирок, легень, печінки, шкіри переносяться кров’ю непотрібні та шкідливі речовини, надлишок води, мінеральні солі тощо. Регуляторна функція — перенесення кров’ю гормонів та інших фізіологічно активних речовин від місця їх утворення (залози внутрішньої секреції, деякі тканини) до всіх органів і тканин тіла з метою регуляції їхньої діяльності. Хоча такий спосіб регуляції здається безадресним, проте він впливає на роботу тільки тих клітин тіла, на мембрані яких є відповідні рецептори до певних фізіологічно активних речовин. Терморегуляторна функція полягає в тому, що кров як водний розчин має винятково високу теплоємність, завдяки чому її температура мало змінюється при її нагріванні чи охолодженні, тобто кров відіграє термостабілізуючу роль. Крім того, вона переносить теплоту від тепліших органів до менш теплих і таким чином запобігає перегріванню теплопродукуючих органів та надмірному охолодженню периферійних органів, що віддають теплоту назовні. При вживанні в їжу великої кількості вуглеводів (цукру, солодощів) печінка може не встигати переробляти глюкозу, внаслідок чого рівень глюкози в крові перевищує норму — виникає аліментарна (харчова) гіперглікемія, яка зазвичай супроводжується появою глюкози в сечі. Більшість серед них (50—60 %) становлять альбуміни, решту — глобуліни, до яких належить і фібриноген, що відіграє важливу роль у процесах згортання крові. Альбуміни виконують транспортну функцію, слугують резервними білками для утворення амінокислот і підтримують колоїдно - осмотичний тиск, який регулює вміст води в крові. Сталість хімічного складу плазми крові (гомеостаз) підтримується за допомогою нейрогуморальної регуляції органів, які вводять у кров чи виводять із неї відповідні компоненти.

Здавалося б, така велика кількість нерозчинних у плазмі ліпідів мала б утворювати досить густу емульсію, проте цього не відбувається, тому що більшість жирів міститься у складі водорозчинних ліпопротеїдів. Оскільки еритроцит без’ядерний і має еластичну мембрану, він легко змінює форму і проходить через найдрібніші капіляри, які діаметром іноді майже удвічі менші, ніж еритроцит. Потрапивши у сполучнотканинні елементи різних органів, нейтрофіли здатні захоплювати й перетравлювати (фагоци - тувати) мікроорганізми, які потрапили в тканини у разі їх пошкодження. Базофіли в початковий період надходження в організм мікроорганізмів сприяють розвитку запалення, а після ліквідації патологічного процесу беруть участь у розсмоктуванні осередку запалення. До вторинних органів належать лімфатичні вузли, селезінка тощо, у яких відбувається розмноження (проліферація) т - і в - лімфоцитів у відповідь на надходження в організм чужорідного білка - антигену.

Янський описали чотири групи крові, було розроблено методи визначення груп крові та їх сумісності, почали широко використовувати переливання крові в медицині. При переливанні крові між групами, в яких містяться однойменні фактори, наприклад аглютиноген а (ii група) та аглютинін а (iii група), в організмі реципієнта виникне реакція аглютинації — склеювання еритроцитів донорської крові, що може призвести до загибелі хворого. Це пов’язано з тим, що в крові і та ii груп виявлено антигени (н, а2, а3), які неможливо виявити звичайними методами визначення груп крові, й це може призвести до похибки при встановленні групи крові. Пояснення цьому явищу ще немає, але припускають, що такими антигенами в цьому разі можуть слугувати речовини кишкової мікрофлори або їжі, яку споживає молодий організм. На дані, антигенні властивості більшості аглютиногенів виражені настільки слабко, що їх не виявляють при переливанні крові, але їх потрібно враховувати при трансплантації органів, коли ці слабкі антигени діють на імунну систему реципієнта упродовж тривалого часу і можуть провокувати вироблення антитіл та відторгнення органа. Цей процес відбувається досить повільно, упродовж кількох місяців, і тоді наступне переливання rh - позитивної крові rh - негативній людині викличе аглютинацію з відповідними наслідками.

Молекули цих антитіл мають малі розміри, легко проникають крізь плацентарний бар’єр у кров плоду, і це може призвести до розвитку гемолітичної хвороби і навіть до загибелі плоду.

Перша вагітність зазвичай протікає без ускладнень, але наступні, якщо не вжити спеціальних заходів, супроводжуються процесами, що можуть становити загрозу життю плоду.

При руйнуванні тромбоцитів виділяються ще речовини, які впливають на гладкі м’язи кровоносних судин, викликаючи їх скорочення, що також запобігає втраті крові. Так, еритроцити крові чоловіків осідають набагато швидше в плазмі крові вагітної жінки, ніж у власній плазмі, і навпаки, еритроцити вагітної жінки осідають повільніше в плазмі крові чоловіка або невагітної жінки, ніж у власній. Оскільки гаммаглобулінова фракція містить переважно антитіла, неважко зробити висновок, що зростання шое пов’язане з розвитком запальних процесів чи істотними змінами функціонального стану організму, які призводять до збільшення концентрації гаммаглобулінів у крові. Говорячи про діагностичне значення реакції шое, треба мати на увазі, що підвищення шое свідчить не стільки про наявність запалення, скільки про те, що організм бореться з інфекцією. імунітет — це прояв спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища захисних реакцій організму проти генетично чужорідних речовин — антигенів. Якщо антигенами є мікроорганізми або токсини, розвивається інфекційний, або антитоксичний, імунітет; при пересаджуванні чужорідних клітин тканин і органів — трансплантаційний; у відповідь на виникнення пухлин — протипухлинний тощо. Природний імунітет — це несприйнятливість до інфекційних захворювань, яка передалась у спадок дитині від матері (природжений) або виникла після перенесення хвороби (набутий). Активний штучний імунітет виробляється при введенні в організм ослаблених або вбитих збудників інфекції, які спричиняють легку форму хвороби, під час якої в організмі утворюються специфічні антитіла і людина стає несприйнятливою упродовж тривалого часу до того захворювання, проти якого було зроблено щеплення. Пасивний імунітет виробляється під впливом введених в організм лікувальних сироваток, що містять готові антитіла проти збудників хвороб, і зберігається упродовж кількох місяців. Пізніше було встановлено, що захисні властивості крові зумовлені не тільки фагоцитарною функцією лейкоцитів, а й здатністю деяких видів їх утворювати антитіла у відповідь на проникнення в організм збудників захворювання. Більшість білків цієї системи містяться у плазмі крові в неактивному стані у формі проферментів, які активуються в певній послідовності за контакту з бактеріями й вірусами.

Частина нульових лімфоцитів з течією крові потрапляє у вилочкову залозу (тимус) і в результаті складних процесів, суть яких ще не з’ясована і які називають диференціюванням, перетворюються на імуно - компетентні т - лімфоцити, тобто такі, що здатні вступати в реакцію з антигеном (бактеріями, чужорідним білком тощо). При повторному контакті з таким самим антигеном вони пізнають його, починають інтенсивно ділитись, утворюючи велику кількість т - лімфоцитів - убивць, які й знищують антиген. Такого типу реакція називається вторинною імунною відповіддю і відбувається значно сильніше, ніж при першій зустрічі з антигеном (первинній відповіді). Серед т - лімфоцитів розрізняють також лімфоцитихелпери (помічники), без яких лімфоцити - кілери не можуть виконувати свою функцію, лімфоцити - супресори, які пригнічують імунні реакції, та ін. Вони дістали назву в - лімфоцитів від першої літери латинського слова bursa — сумка (вперше цей процес був досліджений у птахів, у яких він відбувався у так званій фабрицієвій сумці). Новоутворені молоді лімфоцити течією крові розносяться до лімфоїдних тканин різних органів, де й проходять диференціювання, в результаті якого стають імунокомпетентними, але ще не є зрілими ефекторними в - лімфоцитами.

Більшість дочірніх клітин осідає в центрах розмноження в лімфоїдній системі організму й перетворюється на плазматичні клітини, що продукують антитіла, — виникає первинна імунна відповідь. При появі антигену в - лімфоцити починають синтезувати антитіла до того антигену, що спровокував певну імунну реакцію, які, пройшовши крізь їхню мембрану, переходять у тканинну рідину і кров. і вже за межами в - лімфоцитів, у плазмі чи в тканинах, відбувається реакція антиген—антитіло, в результаті якої антиген знищується або знешкоджується в процесі наступних імунних реакцій. Це вторинна гуморальна імунна відповідь, яка відбувається значно активніше й швидше, ніж первинна, а також швидше (десятки хвилин, години) порівняно з вторинною клітинною імунною відповіддю, спричиненою т - лімфоцитами (1—2 доби). З урахуванням описаних вище особливостей реагування імунної системи на антиген у медичній практиці застосовують прийом специфічної профілактики інфекційних хвороб — вакцинацію. Вона полягає в тому, що попередньо здійснюють штучний контакт макроорганізму з ослабленим інфекційним агентом, який не спричинює захворювання, але призводить до появи лімфоцитів імунологічної пам’яті до цього антигену.

При повторному, вже не спровокованому, контакті макроорганізму із цим антигеном лімфоцити проліферують і здійснюють ефективну імунну реакцію, запобігаючи захворюванню. Алергія — форма імунологічної відповіді, яка виявляється у вигляді підвищеної чутливості або реактивності організму до різних антигенів (так званих алергенів), стан спотвореної реактивності організму до якого - небудь антигену.

Алергія супроводжується підвищеною проникністю капілярів, посиленням кровообігу в шкірі й слизових оболонках, появою свербіжного висипу, посиленням виділення секретів екзокринних залоз і бронхоспазмом. У хворих виникають відчуття страху, стискання в загруднинному просторі, жару, утруднене дихання, падає артеріальний тиск, спостерігаються розлади функцій травного каналу, утворюються шкірні пухирі тощо. Вакцина — це виготовлені з мікроорганізмів або продуктів їхньої життєдіяльності препарати, які застосовують для запобігання інфекційним хворобам або для лікування їх. Бувають вакцини убиті (інактивованї), в яких властивість збудника спричинювати захворювання усувається обробкою слабкими розчинами формаліну, фенолу або прогріванням (вакцини проти дифтерії, коклюшу, правця, холери, висипного або черевного тифу, лептоспірозу, бруцельозу тощо), і живі, які виробляють, ослаблюючи збудників захворювань і відбираючи популяції, які втратили патогенні властивості (вакцини проти віспи, поліомієліту, кору, грипу, чуми, туляремії, туберкульозу). є ще вакцини хімічні, які виготовляють вилученням тих частин мікробної тканини, що мають антигенні властивості (вакцини проти висипного її черевного тифу, паратифу, холери, дифтерії, правця тощо), та антитоксини.

За різних патологічних станів, наприклад при зниженні міцності мембран еритроцитів, дефіциті заліза, тривалих кровотечах, послабленні чи посиленні кровотворної функції кісткового мозку, баланс між процесами новоутворення еритроцитів (еритропоез) та їхнім руйнуванням порушується і кількість еритроцитів у крові зменшується — розвивається анемія, а якщо, навпаки, зростає понад норму, то виникає поліцитемія. 1) порушення або пригнічення лейкопоезу (наприклад, при гіпофункції щитоподібної залози); 2) інтенсивне руйнування лейкоцитів, що не поповнюється їх утворенням (за автоімунних захворювань); 3) перерозподіл лейкоцитів у кров’яному руслі (наприклад, за гемтрансфузійного шоку). Основними механізмами, що відіграють роль у сповільненні згортання (гемофілії) крові, є нестача одного або кількох факторів згортання, надлишок антикоагулянтів тощо. Система кровообігу, а в більш загальному вигляді — система циркуляції рідин тіла забезпечує рух рідин усередині тіла та виконання ними їхніх основних функцій. В одноклітинних організмів ці функції здійснюються завдяки їхньому контакту з навколишнім середовищем переважно дифузією речовин крізь поверхню клітин. Подібно до цього підтримується життєдіяльність і дрібних багатоклітинних організмів, але зі зростанням розмірів тіла тварин їх об’єм і потреби в поживних речовинах збільшуються швидше, ніж поверхня тіла, крізь яку ці речовини дифундують усередину організму.

Від шлунка на периферію тіла відходять канали; вода, що потрапила через ротовий отвір у шлунок (тепер вона називається гідролімфою), завдяки скороченням шлунка та інших м’язів тіла проштовхується каналами системи і доставляє клітинам тіла поживні речовини, кисень та виносить продукти метаболізму.

Перша дала початок травному каналу, постійно з’єднаному із зовнішнім середовищем, а друга — серцево - судинній системі, цілком відокремленій від зовнішнього середовища. 1 — висхідна аорта; 2 — верхня порожниста вена; 3 — плечоголовний стовбур; 4 — ліва загальна сонна артерія; 5 — ліва підключична артерія; 6 — ліва гілка легеневої артерії; 7 — перикард; 8 — верхівка серця; 9 — праве вушко; 10 — ліві легеневі вени.

1 — верхня порожниста вена; 2 — праве передсердя; 3 — правий передсердно - шлуночковий клапан; 4 — правий шлуночок; 5 — міжшлуночкова перегородка; 6 — лівий шлуночок; 7 — сосочкові м’язи; 8 — сухожилкові хорди; 9 — лівий передсердно - шлуночковий клапан; 10 — ліве передсердя; 11 — легеневі вени; 12 — дуга аорти; 13 — міокард лівого шлуночка; 14 — міокард правого шлуночка; г — схематичне зображення провідної системи серця. 1 — передня і задня порожнисті вени; 2 — передсердя; 3 — шлуночки; 4 — синусний вузол; 5 — атріовентртпкулярний вузол; 6 — загальна ніжка пучка гіса; 7 — права та ліва ніжки пучка гіса; 8 — волокна пуркіньє. Він складається з волокнистих кілець, що залягають навколо правого й лівого передсердно - шлуночкових отворів, легеневого стовбурного та аортального отворів і правого та лівого волокнистих трикутників, які лежать у тій самій площині між лівим передсерно - шлуночковим і аортальним отворами.

Внутрішній шар — ендокард вистеляє поверхню камер серця ізсередини, утворює серцеві клапани і складається з шару ендотеліаль - них клітин та підстилаючого його сполучнотканинного шару з кровоносними судинами, нервами тощо. В аорті, на межі її з лівим шлуночком, і в легеневому стовбурі, на межі його з правим шлуночком, є півмісяцеві клапани у вигляді трьох кишень, дно яких звернене до шлуночка серця. При зменшенні тиску в шлуночках кров не може повернутись у серце, бо при цьому вона затікає в кишені півміся - цевих клапанів, розтягує їх, і заслінки клапана змикаються. Для її виконання в серце через коронарні (праву й ліву) артерії надходить близько 5 % хвилинного об’єму крові, під час важкої роботи цей потік може зростати в 4 рази.

В клітинах провідної системи серця ритмічно виникають зміни потенціалу клітинної мембрани, які зумовлюють появу збудження, що викликає скорочення серцевого м’яза. Але, на відміну від м’язових волокон скелетної мускулатури, клітини міокарда утворюють пальцеподібні відростки, які своїми торцями контактують із сусідніми клітинами, утворюючи вставні диски (мал. На певній ділянці вставного диска мембрани сусідніх клітин немов зливаються, утворюючи щільні контакти, або нексуси, в яких ширина щілини між мембранами клітин не перевищує 4 нм (для порівняння, щілина між мембранами клітин за межами нексуса сягає 10—30 нм). Якщо людина не зашкодить своєму серцю ненормальним способом життя, перевантаженнями чи інфекційними хворобами, вона упродовж усього життя не відчуватиме ніяких ознак втоми серця, яке за 60 років життя скоротилося 2, 3 млрд разів і перекачало понад 150 млн л крові. По - перше, це ритмічність його роботи; по - друге, високий рівень кровопостачання міокарда; по - третє, і це головна причина, — висока ефективність метаболічних ферментів серця, здатних за 0, 3—0, 5 с паузи між скороченнями серця повністю відновити біохімічний та енергетичний стан кардіоміоцитів. Надмірна тахікардія (більш як 180 скорочень за хвилину) є виснажливою навіть для нашого невтомного серця, і якщо вона не короткочасна, то може призвести до патології. Автоматизм (автоматія) серця — це його здатність ритмічно скорочуватись без будь - яких зовнішніх подразників під впливом імпульсів, що виникають у самому серці. Головним центром автоматїї серця, водієм (пейсмейкером) першого порядку є синоатріальний вузол, розміщений у стінці правого передсердя поблизу впадання в нього верхньої порожнистої вени.

Від синоатріального вузла відходять кілька пучків до міокарда обох передсердь і до другого — атріовентрикулярного вузла, що є водієм другого порядку, розміщеним на межі між правим передсердям і шлуночком. Кожна з них йде по міжшлуночковій перегородці під ендокардом у правому й лівому шлуночках до їхнього дна і далі, завертаючи на бокові стінки, віддає до клітин міокарда шлуночків тонкі волокна — волокна пуркіньє. Проте якщо цей вузол не діє або збудження від нього не доходить до атріовент - рикулярного вузла, останній бере на себе функцію генерації ритму серця, частота скорочень яких при цьому значно менша. Пучок гіса, його ніжки та волокна пуркіньє також можуть генерувати збудження, проте їх здатність до автоматії ще слабша і виявляється лише при патології серця. За підсилення роботи організму і збільшення потреб серцевої діяльності гальмівний вплив парасимпатичних нервів зменшується або зникає зовсім і змінюється під впливом симпатичних нервів. Рецепторними зонами таких рефлексів є дуга аорти, місце розгалуження загальної сонної артерії (каротидний синус), легеневі артерії, порожнисті вени тощо. При підвищенні тиску крові у зазначених частинах кровоносного русла (артеріях) серце уповільнює свою роботу, при зниженні, навпаки, частота роботи серця зростає (щодо вен реакції протилежні). Рефлекторне почастішання й посилення серцевої діяльності спостерігаються при больових подразненнях та емоційних станах (гнів, радість, агресія), а також при м’язовій роботі. Зміни серцевої діяльності при цьому зумовлюються імпульсами, які надходять до серця по симпатичних нервах, а також послабленням тонусу ядер блукаючих нервів. Гуморальна регуляція діяльності серця здійснюється за рахунок зміни вмісту в крові йонів кальцію (підсилюють), калію (гальмують), гормонів ацетилхоліну (гальмують), адреналіну (підсилюють). Капіляри зв’язують найдрібніші артерії (артеріоли) з найдрібнішими венами (венулами), утворюючи мікроциркуляторне русло, у якому відбувається обмін між кров’ю і тканинною рідиною. Вся судинна сітка вистелена шаром ендотеліальних клітин; кількість м’язової та сполучної тканин у стінках різних судин варіює (прямокутниками показано їх відносний вміст) за розмірами артерії поділяють на великі (8 мм і більше в діаметрі), середні (від 2 до 8 мм) і малі (2 мм і менше). Середня оболонка артерії складається зі спірально розміщених міоцитів, між якими міститься невелика кількість колагенових і еластичних волокон, та зовнішньої еластичної пластинки, утвореної поздовжніми товстими переплетеними еластичними волокнами.

У них внутрішня оболонка товща, внутрішня еластична мембрана має густе сплетення тонких еластичних волокон, середня оболонка утворена еластичними мембранами, що розміщені концентрично, а між ними містяться міоцити.

Від артеріоли відходять прекапіляри і справжні капіляри (діаметром 5—30 мкм), на початку яких знаходяться непосмуговані прекапілярні сфінктери (регулятори кровотоку). Посткапіляри утворюються злиттям двох і більше капілярів, мають тонку адвентиціальну оболонку, стінки їх можуть добре розтягуватись і мають високу проникність. В межах мікроциркуляторного русла є судини прямого переходу крові із артеріоли у венулу — артеріоло - венулярний анастомоз, у стінках якого часто є міоцити, що регулюють перехід крові. Капіляри — це мікроскопічні кровоносні судини, стінка яких побудована з одного шару сплюснутих ендотеліальних клітин — ендотеліоцитів, суцільної або переривчастої базальної мембрани і зрідка розміщених перицитів. Середня оболонка тонша, ніж у артерій відповідного діаметра, і складається з циркулярно розміщених пучків міоцитів, між якими є прошарки волокнистої сполучної тканини.

На внутрішній оболонці більшості середніх і деяких великих вен є клапани — тонкі складки внутрішньої оболонки із волокнистої сполучної тканини, вкритої ендотеліоцитами.

Немає клапанів у верхній порожнистій, плечоголових, загальній і внутрішніх клубових венах, венах серця, легень, надниркових залоз, головного мозку та його оболонок, паренхіматозних органів. Від аорти, біля самого виходу її із серця, відгалужуються вінцеві артерії, які, утворюючи коронарне (або серцеве) коло кровообігу, постачають кров’ю серцевий м’яз. На рівні 4 - го поперекового хребця аорта розпадається на дві великі артерії — праву й ліву загальні клубові, що йдуть до нижніх кінцівок, та серединну крижову артерію. Легеневі артерії розгалужуються в легенях на дедалі дрібніші артерії й переходять у капіляри, які густо обплітають альвеолярні пухирці, куди надходить атмосферне повітря. Від капілярів починаються дрібні вени, які, зливаючись, утворюють чотири легеневі вени (по дві з кожної легені, верхні й нижні), що впадають у ліве передсердя, а звідти — у лівий шлуночок. Рух крові по судинах здійснюється під дією нагнітальної та присмоктувальної сили серця, присмоктувальної дії грудної клітки та завдяки роботі м’язів, які стискують вени з клапанами.

Серце викидає в судини кров окремими порціями (ударний об’єм) під час систоли (65—70 мл у чоловіків, 50—60 мл у жінок; при потужних скороченнях серця об’єм крові може зростати до 100 мл), але в судинах кров рухається суцільною течією. У разі систоли судини розтягуються, а під час діастоли стінки судин скорочуються і тиснуть на кров, виштовхуючи її далі, забезпечуючи рівномірний рух крові по судинах. Під час систоли цибулина аорти (аорта належить до судин еластичного типу) розтягується, а після закриття півмісяцевих (кишенькових) клапанів аорти повертається у вихідне положення і знову розтягується новою порцією крові. Об’ємна швидкість (об’єм крові, який проходить по судині за одиницю часу) в усіх ділянках кровоносної системи однакова, лінійна — відстань, яку проходить частинка крові за одиницю часу, різна в різних ділянках системи.

Реакцією непосмугованих м’язів судин на розтяг тиском крові; гуморальними факторами, що циркулюють у крові; тонічними імпульсами, що надходять по нервах; постійно утворюваними в тканинах метаболітами тощо. імпульси до судин і серця надходять від судинорухового центру довгастого мозку, діяльність якого залежить як від гуморальних факторів, так і діяльності вищих відділів нервової системи.

Серед багатьох проявів серцевої діяльності найпростішим і доступнішим для спостереження й дослідження, а отже, і найбільш поширеним є частота серцевих скорочень. У зв’язку з постійними змінами потреб організму, його органів і тканин серцево - судинна система змушена змінювати режим своєї роботи, пристосовувати її до цих потреб, забезпечувати органи і тканини адекватним живленням. Головну роль у цих процесах відіграє нервова система (вважають, що центр регуляції діяльності судин зосереджений у довгастому мозку), а також гуморальні фактори.

Роль парасимпатичної нервової системи в безпосередній іннервації судин нині, за деякими винятками, ігнорується, а її судинорозширювальні ефекти визнаються вторинними щодо секреторних реакцій. Тромбоз — процес зажиттєвого утворення згустків крові (тромбів) у кровоносних судинах або в порожнинах серця, який утруднює або припиняє місцевий кровообіг. Спричинюється ураженням стінок судин внаслідок атеросклерозу, запальних процесів, інтокси - кацій, травм, уповільненням кровообігу через розлади серцевої діяльності або патологічним розширенням судин тощо. Тромбози в системі коронарного кровообігу призводять до інфаркту міокарда, тромбоз судин мозку — до інсульту, порушення кровопостачання певної ділянки тканини — некрозу.

Гіпертонічну хворобу слід відрізняти від так званих симптоматичних гіпертоній, коли підвищенням артеріального тиску супроводжуються інші захворювання (ураження аорти, гіпофіза, надниркових залоз, нирок та ін. Розвиток гіпертонічної хвороби зумовлюють перевантаження (особливо негативними емоціями), розумова праця, атеросклероз, порушення діяльності ендокринних залоз і нирок, куріння, надмірне вживання алкоголю, а також несприятлива спадковість. Про неї можуть свідчити такі зовнішні ознаки, як блідість шкіри і слизових оболонок, частий, слабко наповнений пульс (іноді він не відчувається зовсім), часте дихання. Звільнити ушкоджену ділянку від одягу; притиснути пальцями пошкоджену судину вище рани або в інших місцях; підготувати місце для накладання джгута (забинтувати кінцівку або вкрити її чистим шматком тканини вище рани, щоб не защемити джгутом шкіру); накласти на рану стерильну пов’язку.

У цьому разі обробляють рану йодною настойкою і накладають чисту марлеву пов’язку, яка захищає організм від мікробів і сприяє швидкому згортанню крові.