література доби просвітництва

література доби просвітництва

У добу просвітництва у літературі відбувався пошук нових сфер і способів відображення, який поряд із вірогідністю утвердив арсенал інших засобів, вбираючи фантастику.

В історичному розвитку культури просвітництво виокремлюється величезною концентрацією якісно нових ідей, народжених і реалізованих у гранично стислий час. Слушними є твердження сучасних дослідників, нібито своєю величезною популярністю “памела, або винагороджена доброчесність” річардсона чи “страждання молодого вертера” гете не в останню чергу завдячували наївній вірі читачів і читачок у те, що видавець оприлюднює справжні листи і щоденники.

Однак, це було не що інше, як пошук нових сфер і способів відображення, який поряд із вірогідністю утвердив арсенал інших засобів, вбираючи фантастику (філософський - фантастичний аналіз людської природи й суспільства в “подорожі гулівера” свіфта, історія фауста у клінгера й гете, драми - притчі). Своєрідність освоюваної літературою європейської дійсності іноді підкреслювалася сприйняттям її очима уявного іноземця (“перські листи” монтеск’є, “громадянин світу, чи листи китайського філософа з лондона своїм друзям на сході” голдсміта) або людини, вихованої “природою” (“простак” вольтера та ін. Аналіз панівних тенденцій у культурному розвитку європи того часу знову звертає нашу увагу на францію, батьківщину вольтера, дідро, руссо, котрі уособили дух просвітництва. Охоче вдаючись до іронії та скепсису, він глумився з церкви, викривав мракобісся, релігійний фанатизм, тиранію, висміював безпідставну гонористість аристократів, самовдоволення буржуазії. Його варіант погляду на ідеальне суспільство поступався глибині й сміливості переконань дідро та руссо своєю помірністю вимог, абстрактно - гуманістичним характером влаштовував і буржуазію, і аристократів, і монархів. Цьому сприяла притаманна мислителеві здатність відкривати оригінальність і перспективність чужих концепцій та думок, вдало їх пропагувати, як це сталося з класичним твором підпільної літератури – “заповітом” жана мельє, котрий сприяв появі комуністичних утопій хviii століття. Авторитет провідного майстра слова закріплюється за ним великим успіхом історичних праць, пронизаної ідеями просвітницького абсолютизму історичної поеми “генріада” (1723 р. Шануючи й наслідуючи традиції корнеля та расіна, він розвиває їх у напрямі політизації тематики, зіткнення різних ідеологій та їхнього впливу на людей, посилення активності персонажів, уведення гострих філософських проблем, додержання історичної й етнографічної достовірності, привернення уваги до почуттів героїв. ) – ось неповний перелік численних драматичних творів, адресованих людям, котрі розмірковували над політичними, філософськими, моральними, релігійними проблемами.

Складаючи панегірик сходові, перш за все китаю, закликав наслідувати його як державу освіченого деспотизму, якою управляє імператор - філософ в інтересах народу, як державу, де панує деїзм (сприймання бога як світового розуму, що видубував природу), де основа ідеології – вчення конфуція – є втіленням чистої моралі. Ускладнення процесів суспільного розвитку й, відповідно, самої концепції просвітництва в середині століття роблять творчість вольтера складнішою й неоднозначною. Для нього це час прощання з багатьма ілюзіями, а заразом і з вірою в освіченого монарха, в гармонії між добром і злом, час появи цілої серії невмирущих шедеврів. У величезній кількості творів найрізноманітніших жанрів вольтер приходить до висновків, що творець всесвіту не втручається в його долі, не може відвернути лихо, що зло лежить в основі самої світобудови й переважає, тому в людській історії крихти чеснот і щастя губляться серед злочинів, безумств, нещасть. Це своєрідно висвітлюється в нових філософських творах, памфлетах, трагедіях, прозі, що, за влучним висловом дослідників, з’являється ніби на полях його найважливіших і найгостріших в ідейному плані філософських та політичних праць. У центрі повістей, оповідань, казок - притч стоїть типовий для класицизму образ інтелектуального героя, який прагне перейти від інтелектуального споглядання світу до впливу на нього, та сюжет не висвітлює цю домінанту тогочасних людських прагнень, лишаючись простою ілюстрацією тієї чи іншої філософсько - етичної доктрини, того чи іншого питання людського буття. ), у яких, міркуючи про недосконалість сівту й тривкість у ньому зла, мріючи про ідеальну державу ельдорадо, він розкриває соціальний зміст злого, санкціонованого релігією, узаконеного беззаконня. Його ідеї великою мірою визначили ідеологічну палітру великої французької революції, яка вшанувала його пам’ять величезним постаментом, складеним із каміння зруйнованої бастілії над могилою письменника в пантеоні. Продовжуючи антиклериканську діяльність вольтера, дідро відкинув компромісну деїстичну версію про існування бога як конструктора розумного устрою природи і став на позиції матеріалізму й атеїзму.

Виголошені ним ідеї про незалежність матерії від духу, єдності органічної й неорганічної природи, про еволюцію природних форм дістали широкий суспільний резонанс (“лист про сліпих на науку зрячим”, “розмова д’аламбера з дідро” та ін. Не поділяючи типове для просвітників розуміння рівності як правового феномена, він вірив у її реальне здійснення в суспільстві, що не ставить у центрі всього розрахунок. На основі подібних поглядів будується естетична концепція дідро, яка мала надзвичайне значення для розвитку європейського мистецтва, зокрема літератури.

Стверджує об’єктивну основу краси, розглядає мистецтво як діяльність, що не поступається науці в пізнанні, розвиває філософські основи реалізму, приділяє увагу питанням типізації у створенні художнього образу.

Від визнання величезного морального впливу мистецтва на людину мислитель приходить до створення цілої програми революційно - демократичного виховання громадян, вимагає від художника високої ідейності, закликає до демократизації мистецтва. Особливий акцент філософ робить на театрі як найдійовішому способі пропаганди просвітницьких ідей, підкреслює пріоритет серйозної комедії та міщанської драми з їхніми можливостями зображення життя звичайної людини.

Запропонована у зв’язку з цим система драматургічних жанрів поставила під сумнів нормативну естетику буало вже тим, що центральне місце серед жанрів віддавалося “середньому”, побудованому на конфліктах і проблемах людей третього стану.

Свої принципи дідро послідовно розвивав у статтях до “енциклопедії”, що була гімном творчій праці, в “салонах”, у серії звітів про художні виставки, які започаткували новий літературний жанр – художню критику, намагався реалізувати їх у власній творчості. Передусім це стосується його п’єс нового жанру, де безконфліктність і відсутність соціальної гостроти виявились закономірним результатом піднесення на щит патріархальних чеснот буржуазної родини.

), поглиблюючи філософську проблематику повістей вольтера, стала бунтом проти всілякого приниження людської гідності, утвердженням суспільної природи людини.

Його симпатії на боці “нових людей”, проникнення в їхній внутрішній світ надає його творам особливого психологізму, густо приправленого антифеодальними мотивами.

Це новаторське зображення людського характеру як арени боротьби суперечностей, добра і зла, стало епохальним досягненням європейського сентименталізму.

Не уникнув суперечливості й сам руссо, як громадянин відкрито виступаючи проти “старого режиму”, мріючи про демократичну республіку, нову людину, виховану на високих і благородних ідеалах, підказаних самою природою, а як мислитель втікаючи від буржуазних реалій життя у психологію, шукаючи допомоги за межами дійсності. Діяльність руссо, як і інших представників просвітительського руху, сприяла тому, аби просвітництво увійшло до скарбниці світової культури своєрідною й необхідною частиною. і справді, важко уявити, щоб у xvii столітті у витончено - інтелектуальних творах високого бароко зображувалося побутове життя звичайних мешканців сіл і міст, а в класицистичних трагедіях головними героями були не мужні античні полководці чи імператори, а звичайні німецькі нотаріуси або італійські купці, які згідно з тодішніми уявленнями просто не були здатними на глибокі душевні переживання. Проте вже у xviii столітті читачі із цікавістю дізнаються з книжок про долі простих лікарів, учителів, торговців, музикантів, провінційних священиків і навіть слуг. До речі, в новій літературі представників вищої знаті почали зображувати як розбещених розкошами і неробством осіб, здатних заради розваги на свідоме руйнування чужих доль. Таких незалежних і самодостатніх героїв зображено у творах даніеля дефо (близько 1660 - 1731) і джонатана свіфта (1667 - 1745), письменників, яких у світовій літературі називають основоположниками просвітницької літератури.

Зображуючи звичайних людей у звичайних обставинах, митці прагнули показати, що цінність кожної особистості залежить не від походження і статків, а від її духовного багатства. На прикладі долі іспанського письменника та його героя дон кіхота доведіть, що вже на початку xvii століття дворянство було неспроможне втримати свої привілеї. Його поява була підготовлена змінами в умовах життя, які відбувалися під впливом розвитку капіталізму, природничо - наукового перевороту й поширення раціоналізму - віри в безмежні можливості людського розуму.

На їхню думку, людина, як істота розумна, покликана перебудувати суспільство на розумних засадах, варто лише використати закладені в кожному здібності. Для забезпечення і захисту цих прав люди добровільно укладають між собою спільний договір, який слугує підґрунтям для створення держави і виникнення державної влади.

У разі порушення державною владою суспільного договору і зазіхання з її боку на особисту свободу і власність підданих, народ має законне право змінити таку владу.

Вони вірили, що знання й освіта здатні перетворити світ, а тому прагнули донести до читача найновішу інформацію про стан науки, мистецтва та розвиток ремесел. Покращився стан медицини, що супроводжувалося заснуванням лікарень і пологових будинків, вдосконаленням медичного обслуговування, зменшенням смертності. Вони створювали клуби й літературні гуртки, збиралися в салонах - приватних будинках, щоб провести час у цікавих бесідах і поділитися своїми враженнями від прочитаного. Німецькі просвітителі були духовними спадкоємцями ідей англійських і французьких мислителів, але в їхніх творах вони трансформувались і набули глибоко національного характеру.

Характерною особливістю наукової думки просвітництва було те, що вона орієнтувалась на практичне використання досягнень науки в інтересах промислового й суспільного розвитку.

європейська культура цього часу породила величезну кількість романів і трактатів, які оповідають про перетворення світу за законами розуму і справедливості. Пригоди героя можуть розгортатись у різному просторі, близько чи далеко від його домівки, у звичних суспільних умовах чи в неєвропейському суспільстві, а то й поза суспільством взагалі. Загострює та порушує, показує крупним планом проблеми державного та суспільного устрою, місця особистості в суспільстві та впливу суспільства на окрему особистість. Становлення просвітництва в кожній державі було пов’язане з її політичними, соціальними та економічними умовами, а також із національними особливостями.

інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення царства розуму, заснованого на природному рівноправ ї людей, політичній свободі і громадянській рівності; ставили за мету поширення знань. ідеї просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно - історичній добі. Період характеризується подальшим зростанням і зміц - ненням національних держав європи, докорінними еконо - мічними зрушеннями, бурхливим розвитком промисловості та напруженими соціальними конфліктами.

із становленням у західній європі буржуазного сус - пільства ідеї просвітництва розвиваються спочатку в анг - лії, потім у франції, пізніше в німеччині, італії та в інших країнах. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просві - тителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства. Саме специфічні умови історичного розвитку західноєвро - пейських країн в добу просвітництва, художні традиції, що склалися в цих країнах у попередні століття, були причи - ною того, що культура і мистецтво кожної з них мали свої особливості та відмінності. Разом з тим в культурі за - хідноєвропейських країн можна виділити й спільні риси, які дають підставу говорити про добу просвітництва як про певний цілісний етап в історії європейської духовної культури.

В економічних працях джон локк досліджував головним чином питання грошей і грошового обігу, цікаві ідеї він висунув у галузях мовознавства, педагогіки.

Враховуючи вимоги часу, просвітителі замінюють старі уявлення про людину, вважають її істотою природ - ною, а почуття і розум проголошують продуктами тілесної організації. Ні - мецьке просвітництво вело боротьбу за права людини і фі - лософію, що спирається на розум, прагнуло вирішити конфлікт між вірою і розумом на користь розуму.

Раціоналістична філософія західноєвропейського просвітництва відіграла значну роль у розвитку прогресивної суспільної думки, та духовної культури багатьох інших країн світу.

Разом з філософами - просвітителями прогресивні письменники закликали до розвитку суспільства, заснованого на приватній власності, свободі торгівлі та промисловості. Найбільш радикальні автори висували ідеї рівності людей в правах, піднімалися вище верствової обмеженості та не - рідко висловлювали ідеї, популярні в широких народних масах. Неперехідна цінність цього твору полягає у прослав - ленні сміливого пошуку і відкритті нових земель, возвели - ченні мужності, наполегливості, людської праці та винахід - ливості, відважної боротьби з небезпекою. Глибоко зрозумівши значення французької революції, він, однак, негативно поставився до революційного насильства, бо був переконаний, що біль - ше користі дадуть виховання народу і реформи зверху.

У середньовічну ле - генду про доктора фауста, який продав душу дияволу і за це отримав можливість реалізувати усі свої бажання, гете вклав новий філософсько - моральний зміст. Творчість багатьох талановитих письменників, драма - тургів, поетів, публіцистів доби просвітництва залишається прикладом боротьби незалежної вільної думки за торже - ство загальнолюдських духовних цінностей. У ньому було мен - ше релігійних мотивів, ніж у середні віки, переважали сю - жети з історії стародавнього риму і міфології, портрети королів, полководців, сцени битв. Під час революції митець голосував за страту короля і вніс у конвент пропо - зицію про перетворення королівського зібрання картин і статуй в луврі у національний музей. Широко відомий гру - повий портрет королівської сім ї, в якому він не побоявся реалістично зобразити обличчя короля з ознаками виро - дження, відштовхуюче, пихате і злобне обличчя королеви.

Вони виступали за наближен - ня мистецтва до життя, за простоту і природність, висува - ли вимогу відповідності музики смисловому та емоційному рухові мови, характерам й психології персонажів. Йоган себастьян бах широко використовував у своїй творчості багатоголосся (поліфонію) або сполучення кіль - кох самостійних голосів, кожний з яких чітко і виразно веде свою мелодію, чергуючись і переплітаючись з іншими.

Таким чином, епоха просвітництва може бути названа революційною не лише в розумінні соціально - економічних та політичних перетворень, але й перетворень у сфері ду - ховної культури.

Внаслідок творчості вчених, філософів - просвітителів, літераторів, митців людство отримало прин - ципово нові підходи до розуміння філософських, етичних і естетичних проблем, які не втратили своєї актуальності і сьогодні.