конспект уроку екологія як наука про довкілля

конспект уроку екологія як наука про довкілля

Розглянути визначення, предмет і завдання еко­логії як науки; розвивати навички застосування матеріалів інших курсів та вміння систематизува­ти й використовувати власні знання; виховувати бережливе ставлення до навколишнього середо­вища. Спочатку цей термін застосовувався тоді, коли йшлося про вивчення взаємозв язків між рослинними та тваринними угрупованнями, що входять до складу стійких та організованих систем, які cклались у процесі еволюції органічного світу в певному середовищі. Звідси випливає прямий зв язок екології з господарською діяльністю людини, особливо з такими масштабними виробництвами, як енер­гетика, паливно - та ресурсовидобувні комплекси, хімія, транспорт, лісове та сільське господарство тощо. Одним з найважливіших завдань екології є пошук шляхів оптимізації вза­ємин між людиною, з одного боку, й окремими видами та популяціями, екосис­темами — з другого. Під час досліджень і реалізації практичних заходів у цьо­му напрямку важливим є врахування екологічної значущості та реальної гос­подарської важливості кожного виду, популяції та екосистеми.

У зв язку з цим збереження всіх видів, популяцій та екосистем на нашій планеті вважається екологічно та економічно доцільним, а концепція шкідливих видів є хибною. Виникнення на планеті локальних екологічних катастроф зумовлює необ­хідність розробки дієвих заходів щодо зниження викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище та його забруднення, створення екологічно ощадли­вих, маловідходних і безвідходних технологій, економії ресурсів. Дослідження особливостей організації життя, у тому числі у зв язку з антро­погенними факторами, що є результатом людської діяльності, впливом наприродні системи; створення наукової основи раціональної експлуатації біологічних ресурсів; прогнозування змін природи під впливом діяльності людини; збереження середовища існування людини.

Основою моделювання є створення певної теорії щодо тієї чи іншої біологіч­ної системи, що містить правила, за якими відбуваються зміни в аналізованих біологічних системах. Мета цієї програми – проведення в різних регіонах світу комплексних багаторічних досліджень впливу людства на природні процеси в біосфері, її основні компоненти і вивчення зворотного впливу змін цих процесів і компонентів на саму людину.

У столиці швеції стокгольмі відбулася перша конференція організації об’єднаних націй (оон) з проблем навколишнього середовища, на якій було запропоновано концепцію екологічного розвитку, що орієнтувала на досягнення стану глобальної динамічної рівноваги біосфери землі. Непересічне значення для розвитку теоретичних і прикладних аспектів екологічної науки мала доповідь міжнародної комісії з охорони навколишнього середовища і розвитку “наше спільне майбутнє”. Токійська конференція з навколишнього середовища і стратегії людства (1989) задекларувала ряд важливих принципів, на яких базуватимуться положення майбутньої міжнародної стратегії. Нині фахівців - екологів готують майже усі внз україни, що свідчить про потребу таких спеціалістів у галузях народного господарства, управлінських структурах, освіті та науці. Знаменною подією в розвитку сучасної екології стала міжнародна конференція оон з навколишнього середовища і розвитку, що відбулася в ріо - де - жанейро (1992). Резолюцією конференції проголошено міжнародні принципи екорозвитку, які стали фундаментальною основою міжнародної стратегії сталого (узгодженого, збалансованого, виваженого) розвитку.

Сутність такого розвитку полягає у гармонійних взаємостосунках суспільства і природи, побудованих на принципах невиснажливості, відповідальності, взаємодопомоги.

Навколишнє середовище є поєднанням абіотичного, біотичного і соціального середовищ, що сукупно і безпосередньо впливають на людей і їхнє господарство (мал. Уживаний нині термін “довкілля” потрібно трактувати як природно - антропогенне середовище – усі модифікації природного середовища внаслідок цілеспрямованого та опосередкованого впливу людської діяльності. Розглянути визначення, предмет і завдання екології як науки; розвивати навички застосування матеріалів із курсу біології та вміння систематизувати й використовувати власні знання; виховувати бережливе ставлення до навколишнього середовища. Ми повинні всю силу свого інтелекту спрямувати на глибоке й всебічне вивчення біосфери, всіх складових природного середовища, на визначення особливостей завданих йому ран і винайти шляхи та засоби його лікування та відновлення. Спочатку цей термін застосовувався тоді, коли йшлося про вивчення взаємозв’язків між рослинними та тваринними угрупованнями, що входять до складу стійких та організованих систем, які склались у процесі еволюції органічного світу в певному середовищі. Звідси випливає прямий зв’язок екології з господарською діяльністю людини, особливо з такими масштабними виробництвами, як енергетика, паливно - та ресурсовидобувні комплекси, хімія, транспорт, лісове та сільське господарство тощо. Одним з найважливіших завдань екології є пошук шляхів оптимізації взаємин між людиною, з одного боку, й окремими видами та популяціями, екосистемами — з другого. Під час досліджень і реалізації практичних заходів у цьому напрямку важливим є врахування екологічної значущості та реальної господарської важливості кожного виду, популяції та екосистеми.

У зв’язку з цим збереження всіх видів, популяцій та екосистем на нашій планеті вважається екологічно та економічно доцільним, а концепція шкідливих видів є хибною. Виникнення на планеті локальних екологічних катастроф зумовлює необхідність розробки дієвих заходів щодо зниження викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище та його забруднення, створення екологічно ощадливих, маловідходних і безвідходних технологій, економії ресурсів. Дослідження особливостей організації життя, у тому числі у зв’язку з антропогенними факторами, що є результатом людської діяльності, впливом на природні системи; створення наукової основи раціональної експлуатації біологічних ресурсів; прогнозування змін природи під впливом діяльності людини; збереження середовища існування людини.

Основою моделювання є створення певної теорії щодо тієї чи іншої біологічної системи, що містить правила, за якими відбуваються зміни в аналізованих біологічних системах. П а також дію середовища на морфологію, фізіологію й поведінку організму, розкриває загальні закономірності впливу факторів середовища на живі організми.

Вона розглядає деяку сукупність предметів і явищ з точки зору суб’єкта або об’єкта (живого або за участі живого), котрий є центральним у цій сукупності. Останнім часом в усьому світі життя примусило започаткувати найрізноманітніші напрямки екологічних досліджень з метою забезпечення фахівців необхідною для прийняття рішень екологічною інформацією з усіх сфер людської діяльності. Нині сформувалося близько ста напрямів екологічних досліджені які можна об’єднати за принципами галузевої належності, взаємозв’язків, взаємопідпорядкованості, пріоритетності, теоретичного та практичного значенні. Так, промислово - екологічний вбирає в себе більше десяти (усі типи промисловості); енергетичний має підрозділи теплової, атомної, гідроенергетики та екології енергетики нетрадиційних видів (вітрової, сонячної, геотермальної, біоенергетики та ін. Основні напрями цього розділу мають вирішувати проблеми перебудови людської моралі й свідомості, конверсії філософії життя, переоцінки критеріїв буття; кожен з блоків науки про довкілля — своє коло специ­фічних питань, але всі вони тісно зв’язані між собою і кожен користується матеріалами й результатами іншого при виконанні своїх розробок, моделей і прогнозів, які стосуються природного середовища. Вирішуючи питання охорони природи, раціонального вико­ристання природних ресурсів, соціальні (проблеми народонаселення, голоду, урбанізації, працезабезпечення, перезабруднення середовища, дехімізації сільського господарства та ін. Нарешті, розробляючи закони про охорону природи, методики екологічної експертизи, виробляючи тактику й стратегію міжнародної політики, розвитку заповідної справи, освоєння космосу чи світового океану, користують­ся матеріалами досліджень всіх разом взятих екологічних підрозділів. Звичайно, такий розподіл численних сучасних екологічних напрямів є умовним, але їх класифікація, упорядкування викликані специфікою екологічних досліджень у різних середовищах і допомагають галузевим вченим краще знайти своє місце й правильніше накреслити свої завдання у загальній системі природоохоронних програм і заходів, чіткіше визначити прямі й зворотні зв’язки між усіма природними та антропогенними процесами, які вивчаються, і які мають екологічне значення. Розглянути основні особливості складних систем, звернути увагу на те, що ряд їх властивостей не є властивостями окремих елементів, а виникає лише внаслідок взаємодії всіх елементів системи; дати уявлення про біосферу та її місце серед оболонок землі, ознайомити учнів з основними положеннями вчення в. Екологічна система — складна ієрархічна структура організованої матерії, в якій унаслідок об’єднання компонентів у більші функціональні одиниці виникають нові якості, що відсутні на попередньому рівні; є єдиним стійким природним комплексом живих організмів і природного середовища, в якому вони існують; відкритою термодинамічною системою, що існує за рахунок надходження з навколишнього середовища енергії та речовини й має здатність до саморозвитку та саморегуляції. Сукупність — сума властивостей кожної системи, тобто наявність сукуп­них властивостей (наприклад, народжуваність для популяції — сума індивідуальної плодючості особин виду). Горючі викопні поклади, вапняки тощо); косна речовина (утворюється процесами, в яких живі організми не беруть участі, наприклад, вивержені гірські породи); біокосна речовина (створюється одночасно живими організмами та процесами неорганічної природи, наприклад, ґрунт); радіоактивна речовина; розсіяні атоми; речовина космічного походження (метеорити, космічний пил). Швидкість перебігу хімічних реакцій у живій речовині завдяки участі ферментів у тисячі, а іноді в мільйони разів більша, ніж при виробництві речовин суто хімічними методами.

Жива речовина представлена у біосфері у вигляді окремих організмів (індивідумів), розміри яких коливаються від 20 нм до 100 м у рослин (діапазон більше 10 9). Жива речовина здатна до еволюційного процесу (спадковість та мінливість), завдяки якому відбувається порушення абсолютного копіювання попередніх поколінь. На земній поверхні немає хімічної сили, яка б мала більшу постійну дію, а тому була б більш могутньою за своїми кінцевими наслідками, ніж живі організми, узяті в цілому.

Органічний світ утворює тонку планетарну оболонку біомаси живих організмів і середовища їхнього існування – біосферу, яка зумовила геологічну історію земної кори, еволюцію рослин, тварин, мікроорганізмів, появу та існування людини.

Біосфера тісно взаємодіє з атмосферою, гідросферою і літосферою, обумовлюючи їхню еволюцію, забезпечуючи міграцію і колообіг речовин та енергії на планеті. Біологічний колообіг речовин на землі визначається взаємодією рослин, тварин і мікроорганізмів, глобальна роль яких зумовлена особливостями їхніх відносин з навколишнім середовищем. Зелені рослини забезпечують атмосферу землі молекулярним киснем та виконують космічну роль як акумулятори світлової енергії сонця, здійснюючи первинний біосинтез органічних речовин на землі. Біосферна роль тварин пов’язана переважно з їхньою участю в екосистемах як проміжних, так і вищих ланок трофічних ланцюгів, які визначають переміщення речовин і енергії в біосфері. Глобальна роль мікроорганізмів проявляється у таких процесах, як мінералізація органічних речовий, утворення низки гірських порід, ґрунтоутворення, а також у патогенній дії на інші організми.

Часто цей вплив супроводжується погіршенням екологічної ситуації у зв’язку із забрудненням природного середовища промисловими відходами і хижацьким використанням природних багатств. Розумно організована система охорони природи та відновлення біологічних ресурсів; раціональне ведення й природоохоронне регулювання усіх галузей господарства; застосування у промисловості безвідходних технологій тощо. Живим організмам для здійснення біохімічних процесів необхідні речовини та енергія, які вони дістають з навколишнього середовища, при цьому значно перетворюючи останнє. У результаті постійного й безперервного обміну речовин та енергії в довкіллі різні хімічні елементи надходять у живі істоти, можу у них накопичуватись, виходячи з організму лише через певний час або зберігаючись у ньому протягом усього життя. У процесі діяльності біосфери жива речовина (продуценти) здатна накопичувати сонячну світлову енергію, перетворюючи її на енергію хімічних зв’язків сумарна первинна продукція автотрофних організмів визначає біомасу біосфери в цілому.

Ознайомити учнів із поняттям ноосфери, розглянути уявлення про місце людини в природі та її взаємодію з нею на різних етапах історичного розвитку людства; визначити масштаби й наслідки антропогенного впливу на природне середовище на сучасному етапі; розвивати навички застосування знань інших курсів; виховувати раціональне ставлення до природних ресурсів. Отже, ноосфера — це якісно нова форма організації біосфери, яка формується внаслідок її взаємодії з людським суспільством і передбачає гармонійне співіснування природи й людини.

Вернадський підкреслював, що протягом останніх 500 років воно освоїло нові форми енергії — парову, електричну, атомну — і навчилося використовувати майже всі хімічні елементи.

Незаймана природа швидко зникає, з’являються нові екосистеми та ландшафти — міста, культурні землі, для яких характерні простіші угруповання організмів. Природні — у промислово розвинутих країнах екосистем, не захоплених людською діяльністю, майже не залишилося, хіба що в заповідниках; антропогенно - природні — лісові насадження, луки, ниви хоча й складаються майже винятково з природних компонентів, але створені й регулюються людьми; антропогенні — переважають штучно створені антропогенні об’єкти й, крім людей, можуть існувати лише окремі види організмів, що пристосувалися до цих специфічних умов. Невеликих масштабів від локальних джерел забруднення (вихлопна труба конкретного автомобіля, викид газоподібних чи твердих відходів окремого підприємства). До основних антропогенних факторів розвитку екологічної кризи в україні належать передусім великі промислові комплекси — ненажерливі споживачі сировини, енергії, води, повітря, земельних просторів і водночас найпотужніші джерела практично всіх видів забруднень (механічних, хімічних, фізичних, біохімічних). Серед цих об’єктів найнебезпечнішими забруднювачами довкілля є металургійні, хімічні, нафтопереробні й машинобудівні заводи, кар’єри та збагачувальні фабрики, деякі військові підприємства. Енергетика сильно забруднюють довкілля об’єкти енергетики, передусім тец і гр поглинаючи величезну кількість нафтопродуктів, газу й вугілля, вони ви дають в атмосферу мільйони кубометрів шкідливих газів, аерозолей і сажі, захаращують сотні гектарів землі шлаками й золою. Військова діяльність багато з військових об’єктів становлять реальну й потенційну небезпеку для населення й довкілля, забруднюючи навколишнє природне середовище хімічними речовинами, зокрема сполуками важких металів, підвищуючи радіаційний фон, спричиняючи деградацію природних комплексів. Транспорт транспортна мережа в україні доволі густа, кількість та активність автотранспорту в містах великі, до того ж він завдає відчутної шкоди довкіллі основні причини цього — застарілі конструкції двигунів, використовуване паливо (бензин, а не газ чи інші, менш токсичні, речовини) та погана організація руху, особливо в містах, на перехрестях. Сільське господарство для наших сільськогосподарських районів найхарактернішим є забруднення природних вод і ґрунтів пестицидами й мінеральними добривами.

Комунальні стоки дедалі нагальнішою екологічною проблемою міст україни, особливо великих і курортних, стає очищення різних комунальних відходів — побутових і промислових — та їх переробка. Джерела фізичного забруднення до небезпечних забруднювачів довкілля належать об’єкти, які генерують потужні фізичні поля, — електромагнітні, радіаційні, шумові, ультра - та інфразвукові, теплові, вібраційні (великі радіостанції, теплоцентралі, рлс, трансформаторні підстанції, леп, ретрансляційні станції, спеціальні фізичні лабораторії й установки, кібернетичні центри, аес та ін. Ознайомити учнів із видами забруднень та їх впливом на компоненти природи й живі організми, проаналізувати стійкість природних компонентів до забруднень; розвивати логічне мислення; виховувати розуміння відповідальності за наслідки своєї діяльності. Температурно - енергетичне (теплове) забруднення — це вид фізичного забруднення, пов’язаний з підвищенням температури середовища під впливом антропогенних факторів. Так, відповідно до температурного режиму, париж має бути розташований на 170 км південніше від свого дійсного місця розташування; світлове — це вид фізичного забруднення, пов’язаний з порушенням природної освітленості в результаті дії штучних джерел світла (яскравий спалах світла, спалах під час ядерного вибуху, включені на близькій відстані вогні далекого світла в зустрічного автомобіля); електромагнітне — зміна електромагнітних властивостей середовища. є дані про вірогідність появи катаракти кришталика ока під впливом цього виду забруднення; стійкість геосистеми полягає в її здатності в разі дії зовнішнього фактора перебувати в одній із областей етапів та повертатися до неї за рахунок інертності й відновлюваності, а також переходити завдяки пластичності з однієї області станів до інших, не виходячи при цьому за рамки інваріантних змін протягом заданого інтервалу часу.

Проаналізуйте таблицю в історичній ретроспективі (1995 - 2000—2010 р) співвіднесіть її дані з розміщенням підприємств чорної та кольорової металургії (за картою атласу економічної та соціальної географії україни). Місто 1995 2000 місто 1995 2000 алчевськ 94, 2 78, 7 кривій ріг 454, 7 443, 4 - вінниця 4, 6 2, 1 кременчук 70, 6 24, 9 горлівка 130, 6 50, 4 лисичанськ 42, 6 32, 1 дніпродзержинськ 84, 6 105, 0 луганськ 79, 5 144, 2. Дніпропетровськ 177, 1 97, 3 макіївка 121, 2 103, 7 донецьк 298, 7 197, 9 маріуполь 340, 4 340, 4 дебальцеве 149, 9 108, 6 нікополь 38, 8 28, 4 єнакієве 174, 0 74, 8 одеса 19, 1 9, 4 запоріжжя 143, 4 135, 5 рівно 5, 1 4, 2 івано - франківськ 2, 7 0, 8 слов’янськ 69, 7 2, 0 енергодар 101, 0 80, 8 суми 6, 3 8, 0 керч 51, 4 10, 6 харків 50, 6 20, 6 київ 53, 3 32, 6 черкаси 22, 8 16, 8 красний луч 41, 5 20, 1 ялта 1, 2 0, 8 виконайте завдання 2. Деградація природи — це процес порушення екологічної рівноваги, який спричиняється природними чи антропогенними факторами і призводить до руйнації навколишнього середовища. Особливо численними стали застереження про деградацію природи планети у другій половині xx століття, коли окремі локальні екологічні лиха почали переростати в глобальну екологічну кризу.

У другій половині xx століття чимало інших відомих учених висловлювали стурбованість із приводу зростаючої загрози людству з боку наслідків стихійного науково - технічного прогресу.

Порівняно невеликих за потужністю, але які діють упродовж тривалого часу; разових катастрофічних, які виникають у разі аварій і небезпечні не лише за потужністю, а й за раптовістю й різкістю дії. Під надзвичайними екологічними ситуаціями розуміють виникнення раптових природних лих чи техногенних аварій, що супроводжуються великими економічними збитками.

Головна небезпека для людства полягає не в окремих екологічних катастрофах, якими б трагічними не були їхні наслідки, а в поступовій деградації природного середовища під впливом, здавалося б, малопомітних результатів виробничої діяльності. Вони спричинюють такі глобальні явища, як глобальне потепління, руйнування озонового шару, кислотні дощі, забруднення всіх сфер планети, деградацію лісів, накопичення і неконтрольоване переміщення токсичних речовин і відходів, спустелювання, ерозію ґрунтів, зменшення і логічної різноманітності. Ознайомити учнів із наслідками деградації природних компонентів; розвивати вміння використовувати знання попередніх курсів; виховувати бережливе ставлення до природи.

Частка пасовищ і сіножатей за останній період суттєво не змінилася і залишається на досить низькому рівні, хоча в багатьох країнах їхня питома вага нерідко досягає 50 %. Загальна площа сільськогосподарських угідь із крутизною схилів понад 3° становить 4, 5 млн га, у тому числі ріллі — 3 млн га, або, відповідно, 10, 7 і 9, 1 % усієї площі зазначених видів угідь. Такі угіддя необхідно поступово перепрофілювати, змінивши напрям використання, або консервувати з метою природної реабілітації, переводити в біосферно - охоронні території або включати до природозаповідного фонду.

Наслідки неефективного землекористування суспільство змушене компенсувати дедалі більшими додатковими затратами матеріально - технічних і трудових ресурсів. Е r о s — роз’їдання) — руйнування і знос поверхневих, найбільш родючих, горизонтів і підстиляючих їх порід вітром (вітрова ерозія) або потоками води (водна ерозія). До ерозійних процесів відносять також промислову ерозію (руйнування сільськогосподарських земель унаслідок будівництва й розробки кар’єрів), військову ерозію (воронки, траншеї), пасовищну ерозію (внаслідок інтенсивного випасу худоби), іригаційну (руйнування ґрунтів під час будівництва каналів і в разі порушення норм подивів) тощо. Однак справжнім лихом для землеробства залишаються водна ерозія (до неї схильний 31 % суходолу) і вітрова ерозія (дефляція), що активно діє на 34 % поверхні суходолу.

Зокрема, поява нової важкої ґрунтооброблювальної техніки, що руйнує структуру ґрунту, є однією з причин активізації водної ерозії в останні десятиріччя. Яри знищують цінні сільськогосподарські землі, спричиняють інтенсивний змив ґрунтового покриву, замулюють малі річки й водосховища, створюють густорозчленований рельєф. Обчисліть інтенсивність ерозії ґрунтів для трьох ділянок (кожна площею 1 га), якщо ерозія тривала протягом одного місяця, а втрати маси ґрунту становили 1, 5 і 10 тонн для першої, другої та третьої ділянки відповідно. Обчисліть місячну інтенсивність ерозії ґрунтів для двох ділянок (кожна площею 1 га), якщо ерозія тривала протягом двох місяців для першої (втрата маси ґрунту становила 8 тонн) і трьох місяців — для другої (втрата маси ґрунту становила 9 тонн). Ознайомити учнів із поняттям біогеохімічного циклу, розглянути кругообіг речовин і енергії як основний системотвірний фактор; розвивати вміння знаходити зв’язки між інформацією з різних джерел; виховувати розуміння цілісності природи.

Елементи, які вивільняються мікроорганізмами під час гниття, надходять у ґрунт і атмосферу, знову включаються в кругообіг речовин біосфери, поглинаючись живими організмами.

Для біогенної міграції характерним є накопичення хімічних елементів у живих організмах, а також їх вивільнення в результаті розкладу мертвих організмів. Головною геохімічною особливістю живої речовини є те, що вона, пропускаючи через себе атоми хімічних елементів земної кори, гідросфери й атмосфери, здійснює у процесі життєдіяльності їх закономірну диференціацію. Вернадський підрахував, що за час існування на землі біосфери було створено 3, 5 • 10 19 т біомаси, що майже удвічі перевищує масу всієї земної кори, яка становить 2 • 10 19 т. Біогеохімічний цикл можна визначити як циклічне, поетапне перетворення речовин і зміну потоків енергії з просторовим масоперенесенням, яке здійснюється за рахунок сумісної дії біотичної й абіотичної трансформації речовин. Головними оціночними параметрами ефективності й напрямку роботи біогеохімічного циклу є кількість біомаси, її елементарний склад та активне функціонування живих організмів. Ознайомити учнів зі змінами кругообігу речовин, енергії та інформації наслідок антропогенної діяльності; розвивати навички узагальнення та зіставлення; виховувати позитивне мислення. У малому біологічному кругообігу переміщуються, в основному, карбон (10 11 тон на рік), оксиген (2 • 10 11 тон на рік), нітроген (2 • 10 п тон на рік) та фосфор (10 6 тон на рік). Завдяки взаємодії різних груп живих організмів між собою та з навколишнім середовищем в екосистемах виникає певна й характерна кожному виду екосистем структура біомаси, створюється своєрідний тип потоку енергії та специфічні закономірності її передачі від однієї групи організмів до іншої, формуються трофічні ланцюги, що визначають послідовну передачу речовини й енергії між трофічними рівнями.

При цьому відбуваються малий (біологічний) і великий (геологічний) кругообіги речовин і встановлюються енергетичні баланси між різно­манітними геосферами й космосом, що поєднує природу в єдине ціле.

Геохімічний параметр стану навколишнього середовища в наш час унаслідок антропогенного впливу суттєво змінився, особливо стосовно біологічного й геологічного кругообігів. Під впливом людської діяльності відбуваються великі зміни в розподілі хімічних елементів у біосфері, природна й антропогенна трансформація речовин, а також перехід хімічних елементів з одних сполук до інших. Ерозія ґрунтового покриву та збільшення твердого стоку в океан; переміщення величезних мас земної кори; видобування з надр чималих кількостей руд, пальних та інших копалин перерозподіл солі в ґрунтах, ґрунтових і річкових водах під впливом зрошувального землеробства; застосування мінеральних добрив та отрутохімікатів; забруднення середовища сільськогосподарськими, промисловими й комунальними відходами; потрапляння до природного середовища енергетичних забруднень. Використовуючи картку для практичної роботи, розглянути схему кругообігу карбону й визначити, на які етапи кругообігу найбільше впливає антропогенна діяльність. Використовуючи картку для практичної роботи, розглянути схему кругообігу оксигену й визначити, на які етапи кругообігу найбільше впливає антропогенна діяльність. Використовуючи картку для практичної роботи, розглянути схему кругообігу нітрогену й визначити, на які етапи кругообігу найбільше впливає антропогенна діяльність. Використовуючи картку для практичної роботи, розглянути схему кг - обігу фосфору й визначити, на які етапи кругообігу найбільше впливає антропогенна діяльність. 1) розвиток, що задовольняє потреби нинішнього покоління, не ставлячи під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби; 2) такий розвиток країн і регіонів, коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем відновлюватися, поглинати забруднення і підтримувати життєдіяльність тепе­рішніх і майбутніх поколінь. У зв’язку з несправедливим розподілом прибутків і зростанням кількості бідних у країнах, що розвиваються, питання соціальної справедливості були визнані так само важливими, як і збільшення економічної ефективності. Лише досягнення збалансованості між ними забезпечить можливість перейти до такого суспільного розвитку, який не виснажуватиме природні й людські ресурси а тому матиме можливість тривати досить довго. Економіко - географічне положення певного регіону; мінерально - сировинний, земельний, водний, рекреаційний потенціал та його просторовий розвиток; соціальний (демографічна ситуація, якісне кількісна структура населення, соціальна інфраструктура); економічний (сільське та водне господарство, промисловість) і природоохоронний потенціал. Учні мають дійти висновку, що сталим, або збалансованим, розвитком називається таке господарювання, за якого умови для існування та діяльності наступних поколінь залишаються непогір - шеними.

• зупинюся та поясню їм, що спалювання стерні негативно впливає на ґрунт та може спричинити пожежу в сусідньому лісі або на луках, яка знищить усе живе, що там є, і таким чином порушить природний баланс. Термін характеристика а непоновні ресурси 1 природні ресурси, кількість яких знизилася до міри економічної недоцільності б незамінні ресурси 2 накопичені в ході економічної діяльності багатства на службі в суспільства в матеріальні ресурси 3 природні ресурси, що не самовідновлюються в процесі коло обігу речовин в біосфері за час, сумірний з темпом господарської діяльності людини г висанажені ресурси 4 природні ресурси, які не можуть бути замінені іншими ні практично ні теоретично. Раціональне природокористування забезпечує максимальний економічний ефект за збереження екологічної рівноваги у природних і антропогенних системах (геоекосистемах, ландшафтах), тобто сумарне навантаження на екосистеми не перевищує їх регенераційної здатності, тим самим величина навантажень не перевищує рівня гранично допустимих антропогенних навантажень. Це контрольоване, нормативне (ощадливе, невиснажливе) освоєння (використання) природних ресурсів, попередження можливих негативних наслідків діяльності людини, підтримання (підвищення) продуктивності й привабливості природних комплексів і окремих природних об’єктів. У разі раціонального природокористування економічна діяльність орієнтується на ресурсозберігання, доцільність використання природно - ресурсного потенціалу й застосування найновіших безвідходних або комплексне використання маловідходних технологій (ефективне використання відходів, бо яким би високим не був науково - технічний рівень виробництва, завжди є відходи, що являють собою результат незавершеного технологічного циклу, для якого ще не знайдено сферу оптимального використання). Невиснажливе природокористування передбачає використання природно - ресурсного потенціалу території за принципами екологічності й доцільності, які дають змогу обмежити виробничу діяльність, виходячи з реального стану природних та антропогенних систем. Наслідком екстенсивного характеру розвитку економіки, невідновності природно - ресурсного потенціалу є нераціональне природокористування, що розглядається як неконтрольоване, наднормативне (виснажливе) використання. Природних ресурсів, через що втрачається їх відновлювана функція, відбувається виснаження (наприклад, зменшується родючість ґрунтів тощо), порушується рівновага біологічних систем, погіршується естетична й оздоровча цінні природних агроландшафтів. Така діяльність не забезпечує збереження порушеної рівноваги екосистем, а отже, проблема раціонального високоефективного використання природних ресурсів, зокрема земельних, лісових і водних ресурсів, охорона довкілля, здоров’я людей є однією з ключових проблем національної безпеки держави.

Яким чином можна досягти балансу між основними сферами господарської діяльності чому зараз приділяють так багато уваги охороні рідкісних видів живих організмів. Біорізноманіття, яке існує сьогодні, — це продукт еволюції життя впродовж мільярдів років, який визначається природними процесами й на який усе більше впливає людська діяльність. Сюди належить заготовка деревини, добування корисних копалин, вируб лісу під пасовища, будівництво дамб і автомагістралей на місці незайманих ділянок дикої природи.

Коли людина ввозить у будь - яку екосистему чужорідні біологічні види вони можуть зайняти екологічні ніші, що до того належали іншим видам чужорідні види змінюють усю екосистему настільки, що витісняють інші і приносять із собою такі хвороби, проти яких у них немає імунітету.

Але наприкінці того ж століття, в результаті полювання на них, цей вид опинився на межі зникнення, а уже 1914 року в зоопарку міста цінціннаті помер останній мандруючий голуб. Через півтора століття, коли ця кількість збільшилася до шести мільярдів люди стали замислюватися, що використання ними природних ресурсів перевищує допустимі норми.

За оцінками вчених, підняття рівня світового океану на 1 м може призвести до затоплення великих прибережних ділянок заболочених земель, багатих різноманітною флорою та фауною. Ознайомити учнів з основними категоріями заповідних об’єктів, сформувати в них уявлення про екомережі; розвивати навички порівняльного аналізу; виховувати любов до рідного краю. Екомережа — це єдина територіальна система, яка утворюється з м тою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищені природно - ресурсного потенціалу території україни, збереження ландшафтно й біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного й рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання те - риторій та об’єктів природно - заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовищі і, відповідно до законів та міжнародних зобов’язань україни, підлягають посиленій охороні. Природних заповідників — 5, 3 %, біосферних заповідників — 7, 3 %, національних природних парків — 24, 6 %, заказників 38, 2 %, пам’яток природи — 0, 8 %, регіональних ландшафтних парків 20, 1 %, заповідних урочищ — 3, 1 %, ботанічних садів — 0, 1 %, зоологічних парків — 0, 01 %, дендрологічних парків — 0, 05 %, парків - пам’яток садово - паркового мистецтва — 0, 44 %. Використовуючи картку для практичної роботи, розглянути співвідношення різних типів об’єктів природно - заповідного фонду й розташувати їх у рядку зменшення загальної площі. Під агроландшафтами слід розуміти природно - господарські територіальні системи сільськогосподарського призначення, які складаються з географічної оболонки, що, у свою чергу, є сукупністю природних елементів із різним ступенем антропогенного навантаження, у тому числі з різною структурою сільськогосподарських угідь. Організація землеробства з урахуванням особливостей природних агроланд - шафтів (на ландшафтній основі) передбачає чітке уявлення про природні й антропогенні ресурси території. Для відновлення родючості середньо - та сильно - еродованих ґрунтів доцільно вивести їх із ріллі з подальшим використанням під природні угіддя, у тому числі водоохоронні та рекреаційні зони, розширен­ня заповідних територій різного адміністративного підпорядкування, заліснен­ня й залуження. Таким чином, за рахунок виведення з обробітку середньо - й сильноеродованих ґрунтів є можливість без зниження продуктивності агроекосистем суттєво поліпшити структуру агроландшафту, посилити процеси саморегуляції й активізувати внутрішні резерви агроландшафту, що сприятиме досягненню еколо­гічної рівноваги.

Принципово важливим є не лише визначення оптимального співвідношення угідь, але й мінімально необхідної площі індивідуального природного біоце­нозу, а також оптимальної структури їх розміщення на території агроландшафту.

У разі оптимального розміщення ділянок із природною рослинністю можна за їхньої загальної меншої площі досягти більшого природоохоронного ефекту, ніж за необґрунтованого розміщення таких ділянок, навіть за умови, що вони займають значно більші площі в агроландшафтах. Угідь; 2) встановлення мінімально необхідної площі окремої ділянки з природною рослинністю; 3) планування оптимальної екологічно безпечної територіальної структури угідь. З метою створення ґрунтоводоохороних агроландшафтів високого ступеня саморегуляції з мінімальними витратами енергії та ресурсів, необхідно здійснювати контурно - смугову організацію території кожного суб’єкта землекористування, у тому числі й під час паювання, в інтересах, насамперед, збереження природоохоронного каркасу ландшафту як основи сталого розвитку агросфери поліпшення умов життя людини.

Оптимізація водного режиму, підвищення коефіцієнта використання опадів, зарегулювання поверхневого стоку; захист ґрунтів від ерозії та деградації, збереження і відтворення їхніх корисних властивостей; створення життєвого простору для дикої флори й фауни; підтримання біорізноманіття, у тому числі збереженням генофонду запилювачів та ентомофагів. Висока розораність території, особливо в умовах складного рельєфу, зокрема водозборів малих річок; створення на схилових площах рівнинної прямолінійної організації території; ерозійні процеси, що перевищують регіональні допустимі норми; розораність схилів, що прилягають до гідрографічної мережі, природних водостоків і зарегульованих улоговин; забрудненість ґрунтових і поверхневих вод продуктами ерозії та залишками агрохімікатів, іншими хімічними реагентами; негативний баланс органічної речовини й біогенних елементів у агроекосистемах. Ознайомити учнів з ієрархією цілей оптимізації, розглянути пріоритети природоохоронної й антропоекологічної функцій; розвивати вміння співставляти інформацію з різних джерел; виховувати бережливе ставлення до природи.

Оптимізація геосистем — це дії, спрямовані на переведення геосистем у стани, у яких вони здатні максимально ефективно виконувати задані функції, не зазнаючи при цьому небажаних змін протягом невизначено тривалого часу.

Геосистему можна оптимізувати в різних напрямах — до максимально ефективного виконання нею деякої виробничої функції (наприклад, аграрної), максимізації її пейзажної привабливості, максимального збереження та відтворення первісного природного стану тощо. Нерідко ці напрями (цільові функції оптимізації) перебувають у протиріччі між собою або ж повністю несумісні (як, наприклад, виробнича, гірничовидобувна та заповідна). Воно полягає в ранжуванні видів функцій у порядку їх значущості для певного регіону з урахуванням сучасної екологічної ситуації в ньому, специфіки його ролі в масштабі держави (спеціалізація у виробничому комплексі) та вищих одиниць ландшафтно - екологічного районування (унікальність природних умов, ступінь збереженості природних ландшафтів), загальних тенденцій і потреб соціально - економічного розвитку.

У разі оптимізації геосистем будь - якого регіону саме ці функції мають бути цільовими, тобто заходи, що плануються, мають бути орієнтовані насамперед на забезпечення здорового середовища існування людини та виключення екологічних ризиків і конфліктних ситуацій між господарською функцією геосистеми та її природними особливостями.

За однаково сприятливих природних умов для виконання декількох функцій пріоритет слід віддати тій з них, яка пов’язана з меншим екологічним ризиком або надто важлива з економічної точки зору.

Визнаючи при­родоохоронну функцію за пріоритетну для будь - якого регіону, під час його ландшафтно - екологічної оптимізації першочерговим завданням є визначення оптимального співвідношення природних і господарських угідь. З ландшафтно - екологічних позицій слід визначити не тільки оптимальне співвідношення угідь, але й мінімально необхідну площу окремої ділянки природної рослинності (біоцентру) та оптимальну структуру їх розміщення по території. Виявити оптимальне процентне співвідношення природних і господарських угідь; визначити мінімально необхідну площу окремого біоцентру; спланувати оптимальну біоцентрично - мережеву ландшафтну систему.

Ознайомити учнів з оптимальним співвідношенням природних і господарських угідь, розглянути особливості обґрунтування територіальної структури природних угідь і нормування антропогенних навантажень; розвивати навички порівняльного аналізу; виховувати любов до рідного краю. Основним критерієм оптимального співвідношення сільськогосподарських угідь у ландшафтах є висока продуктивність агроценозів за мінімальних витрат матеріально - енергетичних ресурсів, попередження ерозійних процесів і забруднення ґрунтових і поверхневих вод продуктами ерозії. Визначивши значення коефіцієнта стоку, за якого лімітується ерозія (воно близьке до 10 - 15 %), отримаємо, що для досягнення таких значень стоку в степу лісистість має становити 10 %, а в лісостепу — 15 %. З досвіду його визначен­ня видно, що в межах україни величини оптимальної лісистості зменшуються з північного заходу та півночі на південний схід і південь від 39 - 40 до 16 - 17 %. З біоекологічних позицій, оптимальна площа біоцентру має бути такою, щоб забезпечувалось ефективне самовідтворення популяцій і гарантувалось їх існування протягом невизначено тривалого часу.

Назвати властивості оптимально орга - нізованої території; визначати співвідношення природних та господарських угідь свого району (області); аргументувати необхідність нормування антропогенних на - вантажень; аналізувати територіальну структуру місцевих геосистем на предмет їх оптимальності. (вчитель може запропонувати групам територію свого району; своєї області; області, в якій розвинена гірничо - добувна промисловість; області з рекреаційною направленістю тощо. Розповідь учителя оптимальна ландшафтно - екологічна організація території зводиться до обґрунтування такої територіальної диференціації функцій (на практиці — схеми угідь), за якої максимально повно реалізовуються природні потенціали геосистем, виключені конфлік - тні ситуації між її функціональним використанням та природни - ми особливостями, забезпечується з заданою високою ймовірністю стійкість як окремих геосистем, так і ландшафтно - територіальної структури в цілому.

Задоволення всіх цих вимог — складна ландшафтно - екологічна проблема, хоч можна назвати окремі регіони, територі - альна організація яких близька до оптимальної. Здебільшого це те - риторії національних парків (як, наприклад, гяуйського в латвії), де оптимальні умови досягнуті певною мірою стихійно — шляхом адаптації (тривалого історичного пристосування) форм господарю - вання місцевого населення до особливостей природного ландшафту.

Згідно неї, рекомендації з екологічно оптимального розташування різних угідь ґрунтуються на кількіс - ній оцінці відповідності геосистем різним соціальним функціям, з урахуванням їх соціальної значущості для держави в цілому та адміністративних одиниць нижчого рівня. Визнаючи природоохо - ронну функцію за пріоритетну для будь - якого регіону, під час його ландшафтно - екологічної оптимізації першочерговим завданням є ви - значення оптимального співвідношення природних та господар - ських угідь. З ландшафтно - екологічних позицій слід визначити не тільки oптимальне співвідношення угідь, але й мінімально необхідну пло - щу окремої ділянки природної рослинності та оптимальну струк - туру їх розміщення територією. • виявити оптимальне відсоткове співвідношення природних та господарських угідь; • визначити мінімально необхідну площу окремої ділянки природної рослинності; • спланувати оптимальну ландшафтно - територіальну струк - туру природних угідь. Баланс структури землекористування, тобто оптимального співвідношення природних і господарських угідь, є засобом зба - лансування використання природних ресурсів. У випадку істотної зміни оптимального співвідношення між площами природ - них і антропогенних угідь (саме така ситуація спостерігається на більшості території україни) доцільно вдаватись до інтегральних заходів, спрямованих на оптимізацію структури природо - і зем - лекористування. Цього можна досягти шляхом проведення рена - туралізаційних заходів у межах сильноеродованих сільськогоспо - дарських, порушених і рекультивованих промислових, а також радіаційно забруднених земель. З біоекологічних позицій оптимальна площа природних угідь має бути такою, щоб забезпечувалось ефективне самовідтворення по - пуляцій та гарантувалось їх існування протягом невизначено дов - гого часу.

Проте, зі встановлених залежностей між площею природних угідь та їх видовим складом, віковою структурою популяцій випливає, що для різних угруповань існують деякі критичні значення площі, за яких різко зменшується їх видова насиченість та інші фітоцено - тичні показники.

Учитель ставить дискусійне питання та пропонує обговорити його в малих групах; після того як вичерпався час на обговорення, кожна група представляє лише один аспект проблеми, яку обговорювали; групи висловлюються по черзі, доки не буде вичерпано всі відповіді; під час обговорення теми на дошці складається список за - значених ідей; коли всі ідеї про вирішення проблеми висловлені, можна звернутися до розгляду проблеми в цілому.

Нормування антропогенних наван - тажень на екосистеми призначено для того, щоб запобігати всім несприятливим змінам у них і, якщо є можливість, направляти ці зміни в сприятливий бік. Практична робота а наліз співвідношень природних і антропогенних угідь своєї області, адміністративного району і порівняння їх з оптимальними показниками 1. Природний ландшафт складається з природних, взаємодіючих між собою компонентів, і формується під впливом природних фізико - географічних процесів — ландшафтоутворюючих чинників. Антропогенними компонентами ландшафту є сільськогос - подарські угіддя, меліоративні системи, населені пункти, лісо - насадження, штучні водосховища, кар’єри, дороги тощо. За цими ознаками виділяють арктичні, тайгові, мішано - лісові, лісостепові, степові, пустельні, субтропічні, тропічні, екваторіальні, рівнинні та гірські ландшафти.

Згідно з чинними нормами, розораність земель сільсько - господарських угідь на рівні 60–80 % уважається несприятливою, 25–60 % — умовно сприятливою і менше 25 % — сприятливою. ) (така висока розораність небажана з економічного й екологічного поглядів, адже вона різко знижує природний потенціал території, робить її одноманітною, а господарство — вузькоспеціалізованим. Унаслідок скорочення площ лісів, сіножатей і пасовищ змінюється мікроклімат, рівень залягання ґрунтових вод, активізуються процеси аридизації й спустелювання земель, розвивається водна й вітрова ерозія, що зумовлює зменшення родючості ґрунтів, деградацію та зниження продуктивності агроекосистем і унеможливлює їхній сталий розвиток, з яким пов’язана не тільки екологічна, а й продовольча безпека країни.

(насамперед потрібно оптимізувати співвідношення ріллі й екологостабілізуючих угідь, вилучивши з інтенсивного обробітку деградовані й малопродуктивні землі з наступною консервацією (реабілітацією) та трансформацією їх у лісові та природні кормові угіддя. Сонце, місяць і зорі, блискавка і грім, хмари, принесені вітром, земля, по якій ти ходиш, вода, що всіх на світі поїть, повітря, яким усі дихають, твій дім і школа, в якій ти навчаєшся – це все довкілля. Сьогодні, коли на всій планеті під впливом людини відбулися помітні зміни як живої, так і неживої природи, дедалі більшого значення набу­ває гармонійна взаємодія суспільства і природного довкілля, оскільки людина отримує від природи все необхідне для життя. Тому вкрай необхідна не лише чітка стратегія охорони природного середови­ща та посилення контролю за природокористуванням, але й добре про­думана система екологічної освіти й виховання населення. Внаслідок цього мають місце значні втрати врожаїв через шкідників, значних збитків завдають живі організми сировині, матеріалам, техніці, будівлям та спорудам, пам’яткам культури, скорочується чисельність та зникають окремі види, виникає екологічний дискомфорт урбанізованого середовища, що поглиблює стресові ситуації, зростає захворюваність людей. Збалансованість взаємовідносин людини з видами, популяціями та спільнотами може бути досягнута за рахунок комплексних зусиль з боку людини шляхом екологічної регламентації господарської діяльності, цілеспрямованого, екологічно виправданого впливу на види, популяції та екосистеми, шляхом екологічного виховання підростаючих поколінь. Первісна людина померла б з голоду без необхідних їй знань про поведінку й особливості дичини, якби не мала отриманого від предків і набутого самостійно досвіду взаємовідносин з довкіллям. ) є чимало цікавих даних про вплив на рос­лини і тварини кліматичних змін, про особливості відомих їм живих істот, ознаки пристосування до умов середовища проживання тощо. дотепер, мегаекологічний) доміну­ючим стало уявлення про пов язаність усього з усім, необхідність одночасного і якнайточнішого врахування взаємодії між собою та з довкіллям усіх видів і варіан­тів живого довкілля та природного середовища.